Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 167. — С 115; Спр. 169. — С 130.
(01.01.1893-27.11.1968) — підполковник Дієвої армії УНР.
Сосідко Григорій, фото 50-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
Народився у с. Велика Данилівка Харківської губернії. Навчався у Харківському технологічному інституті. Був мобілізований до російської армії. Закінчив Віленське військове училище (1915). Був нагороджений Георгіївською зброєю. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У березні 1918 р. у Полтаві вступив до 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР. У 1920–1921 рр. — командир Богунського куреня 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.
З 1922 р. жив у Сокалі, грав у місцевому аматорському театрі.
У червні 1943 р. разом із сином Романом вступив до Стрілецької дивізії СС «Галичина», був начальником зв'язку дивізії.
З 1950 р. жив на еміграції у Канаді.
Криловецький І. Мої спогади з часів збройної визвольної боротьби//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 230, Вісті брасгва колишніх вояків 1 УД УНА. — Ч. 131. — С 127; Ріпецький Н„Підгайний Б. Полковник Силенко і полковник Сосідко//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1968. - № 4 — С. 26–29; Насамперед — українець//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1969. — Ч. 1. — С 49–54; Неіфолог//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1968. - № 5/6. — С. 124; Некролог//Вісті братсва вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1968. — Ч. 131. — С. 127.
(?—?) — підполковник Армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 68-го лейб-піхотного Бородинського полку (Замостя). Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1920 р. — т. в. о. члена закупівельної комісії Головної управи постачання Військового міністерства УНР.
У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. - Оп 2. — Спр. 652. — С. 44.
(18.06.1851—?) — полковник Дієвої армії УНР.
Народився у с. Бобрик Роменського повіту Полтавської губернії. Закінчив Полтавську духовну семінарію, Гельсингфорське юнкерське училище (1870). У 1912 р. в чині полковника вийшов у відставку. З початком Першої світової війни добровільно повернувся на військову службу. У 1914–1917 рр. командував 167-м запасним батальйоном. Був комендантом м. Лянцкорунь та Мельниціба. Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1919–1921 рр. — начальник розподільчого пункту Головного інтендантського управління Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. - Оп 2. — Спр. 730. — С. 61–62.
(1888—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Красностав Люблінської губернії. Закінчив Псковський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (1909), вийшов підпоручиком до 3-ї Гренадерської артилерійської бригади (Ростов). 25.03.1914 р. витримав іспит на вступ до Михайлівської артилерійської академії. 18.06.1914 р. був приділений до 55-ї артилерійської бригади. З 14.12.1914 р. — командир 4-ї батареї цієї бригади. 02.02.1916 р. — 01.081918 р. навчався у Михайлівській артилерійській академії, після закінчення виїхав в Україну. З 14.06.1917 р. — капітан.
З 01.10.1918 р. — помічник завідувача учбового поля Київської гарматної школи. З 01.02.1919 р. — штаб-старшина для доручень технічної управи Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР.
27.051919 р. під Тернополем потрапив до польського полону. 13.02.1920 р. прибув у розпорядження кам'янець-подільського військового начальника. З 03.03.1920 р. — начальник постачання 4-го гарматного полку Армії УНР З 01.04.1920 р. — начальник з'єднаної артилерійської майстерні Армії УНР. З 09.05.1920 р. — представник Армії УНР у справах постачання артилерійського майна при штабі 6-ї польської армії. З 14.06.1920 р. — референт управління постачання Військового міністерства УНР. З 04.08.1921 р. був приділений до представника командування УНР при штабі 6-ї польської армії. У 1921 р. — начальник управління заводів і майстерень Артилерійської управи Військового міністерства УНР.
З 1923 р. жив на еміграції у Скальмержице (Польща). Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 155. — С 215.
(26.09.1891-25/26.06.1963) — підполковник Армії УНР.
Походив з козаків. Народився у м. Миргород. Закінчив Роменське реальне училище, Тверське кавалерійське училище (1910), служив у 7-му драгунському Кінбурнському полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений всіма орденами до Володимира IV ступеня з мечами та биндою, орденом Святого Георгія IV ступеня (19.05.1915, за бій 4.11.1914), Георгіївською зброєю, солдатським хрестом Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою. Був двічі поранений. Останнє звання у російській армії — ротмістр.
Восени 1917 р. — представник Центральної Ради при 7-й кавалерійській дивізії у справах українізації. У листопаді 1917 р. з українців 7-ї кавалерійської дивізії сформував 1-й Український Запорізький полк військ Центральної Ради. З вересня 1918 р. командир кінного загону Курської бригади Корпусу кордонної охорони Української Держави. З травня 1919 р. — командир 1-го запасного кінного полку, який 20.11.1919 р. було влито до 2-го кінного Переяславського полку Дієвої армії УНР. Був командиром 2-го дивізіону полку. 11.12.1919 р. разом з більшою частиною полку приєднався до Української Галицької армії, що тоді перебувала у союзі з білими. З 13.04.1921 р. — т. в. о. комбрига 1-ї Окремої кінної дивізії Армії УНР.
З 1923 р. жив на еміграції у Каліші. З 1950 р. — у США. Був активним діячем української православної громади. Помер у м. Бу фало (США).
Стасенко Іван, фото 1915 року (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 141; Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1598. — С. 1; «Русский Инвалид». — Петроград. — 1915. — № 116; «Заря». — Петроград. — 1915. — N10; «Искры». — Петроград. — 1915. — № 11; Маруїценко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1936. — Ч. 6. — С. 196–198
(21.09.1863-?) — полковник Армії УНР.
Народився у с Шамраївка Васильківського повіту Київської губернії. Закінчив Білоцерківське реальне училище, 1-ше військове Павлівське училище (1885), Миколаївську інженерну академію (1895).