Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)

Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:

Книга є першим системним дослідженням біографій українських командирів часів Визвольної війни 1917–1921 рр.
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
1 ... 145 146 147 148 149 150 151 152 153 ... 190
Перейти на страницу:

Походив з козацької родини м. Борзна Чернігівської губернії. Закінчив Чернігівське реальне училище (1909), Михайлівське артилерійське училище (1912), вийшов підпоручиком до 21-ї артилерійської бригади (Владикавказ), у складі якої брав участь у поході до Персії та Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — капітан.

З серпня 1918 р. — командир 2-ї батареї Сердюцького гарматного полку Гетьмана П. Скоропадського. За Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до звання військового старшини. З грудня 1918 р. — командир 9-ї батареї Гарматної бригади Січових стрільців військ Директорії, створеної з колишніх сердюків. З січня 1919 р. — командир 10-ї батареї Січових стрільців Дієвої армії УНР. З початку квітня 1919 р. — командир 51-го гарматного полку у Північній групі Дієвої армії УНР. З 02.06.1919 р. — булавний старшина для доручень інспектора артилерії Волинської групи Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою. З березня 1920 р. — командир батареї 6-ї Січової дивізії Армії УНР. З 15.11.1920 р. — командир 17-го гарматного куреня 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР.

Сіпко Микола, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)

З 1923 р. — на еміграції у Чехо-Словаччині. Закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах (1929), працював інженером-гідротехніком у Празі.

У 1938 р. вступив до Союзу Гетьманців-Державників (СГД).

Сіпко Микола, фото 1945 року (ДАСБУ)

З березня 1944 р. був керівником СГД у Чехо-Словаччині.

27.05.1945 р. був заарештований відділом СМЕРШ 53-ї радянської армії. 04.08.1945 р. був вивезений до Києва, де переданий у розпорядження НКВС. Звинувачувався в участі у керівництві СГД. 21.02.1946 р. був засуджений до 10 років виправно-трудових робіт. Термін відбував у таборі ДубровЛАГ (Мордовія). У 1957 р. як чехословацький громадянин виїхав до Праги, звідти емігрував до своєї родини в Аргентині. Помер та похований у м. Маракабіо, Венесуела.

ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 69550-фп. — Т. 1–3, архівно-слідча справа Росіневича М. О., Сіпка М. П. та інших; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 653. — С. 104; Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Чорний. До «Бої Сірих за Коростень» ген-хор. А. Пузицького в 2-му збірнику «За Державність»//За Державність. — Каліш. — 1932. — № 3, виправлення; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм. — 1972. — Кн. 2. — С. 324, 354; Самутин П. Командний складі VI-oi Січової стрілецької дивізії 1920 р.// Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1973. — Ч. 3. — С. 80; Некролог//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1964. - № 2. — С. 61.

СІППОЛЬ Іван Іванович (Ян Янович)

(03.03.1861-24.01.1922) — полковник Армії УНР.

Народився у Ліфляндській губернії. Закінчив Віденське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом (1886), служив у 105-му піхотному Оренбурзькому полку (Ковно). З 23.11.1902 р. до 24.09.1905 р. перебував у запасі. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 2-го піхотного Софійського полку (Смоленськ). Останнє звання у російській армії — полковник.

З 01.08.1920 р. — помічник начальника збірного пункту при штабі Армії УНР. Помер у таборі Стрілково.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 34–55; Спр. 900. — С. 140; Список капитанам армейской пехоты на 1911. — СПб. — 1911. — С 849

СКЛЯРЕНКО Андрій Петрович

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Останнє звання у російській арллії — капітан. Восени 1920 р. потрапив до більшовицького полону, утік з нього. Станом на 25.05.1921 р. — приділений до штабу 3-ї гарматної бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 84–85.

СКОРИНО Іван Миколайович

(26.07.1869–1926/7) — військовий старшина Армії Української Держави.

Закінчив Віленську класичну гімназію, Віленське піхотне юнкерське училище (1892), служив у 107-му піхотному Троїцькому полку (Вільно). Закінчив 2 класи Миколаївської академії Генерального штабу за 2-м розрядом (1902). У 1902–1905 рр. викладав у Віленському піхотному училищі, згодом перевівся до 36-го піхотного Орловського полку. З 26.02.1911 р. — підполковник. Під час Першої світової війни перебував на викладацькій роботі у школах прапорщиків у Києві. Був членом Російської Соціал-Демократичної Робітничої партії (меньшовиків).

З початку листопада 1917 р. — начальник 1-ї Української юнацької школи ім. Б. Хмельницького. З 26.03.1918 р. — викладач тактики Інструкторської школи старшин.

Після відступу з Києва військ Директорії 05.02.1919 р. залишився у місті, вступив до РСЧА. З 14.02.1919 р. працював у Всеобучі при Київському головному військовому комісарі РСЧА. З 09.06.1919 р. — начальник відділу штабу Сумської групи РСЧА. З 03.10.1919 р — начальник штабу 57-ї стрілецької дивізії РСЧА. З 28.11.1919 р. — начальник штабу 41-ї стрілецької дивізії РСЧА. З 15.01.1920 р. — помічник начальника оперативного відділення штабу Південно-Західного фронту РСЧА. З 03.05.1920 р. — начальник штабу тилу Південно-Західного фронту РСЧА. З 18.05.1920 р. — викладач 2-х Київських інженерних курсів РСЧА. З 25.08.1922 р. — в. о. начальника штабу 2-ї Прикордонної дивізії РСЧА. З 1924 р. — викладач Київської об'єднаної командної школи ім. С. Каменева. Помер у Києві.

Список подполковников 1913. — СПб. — 1913. — С. 1087; Список лиц с высшим военным образованием состоящих на службе в РККА на 1923. — Москва. — 1923. — С. 210; Євтимович В. Початки українськогс військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Чер воної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7–10.

СКОРНЯКІВ Юрій Валентинович

(16.01.1886-?) — сотник Армії УНР.

Походив зі спадкових дворян Полтавської губернії. Народився у Полтаві. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1907), вийшов підпоручиком до 2-ї артилерійської бригади (м. Біла, Польща). У 1913 р. вступив до Імператорської Миколаївської військової академії, де прослухав один курс. З 17.07.1914 р. — старший ад'ютант штабу 60-ї піхотної дивізії. У 1917 р. закінчив старший та додатковий прискорені курси Військової академії Генерального штабу, згодом — помічник начальника оперативного відділу штабу 28-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — капітан.

З 01.04.1918 р. перебував на обліку в Генеральному штабі УНР. З 14.06.1918 р. — старший осавул штабу 2-го Подільського корпусу Армії Української Держави. З 20.11.1918 р. — начальник оперативної частини штабу військ Директорії. З 28.12.1918 р. — булавний старшина оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР. З 01.02.1919 р. — помічник начальника оперативної частини штабу Дієвої армії УНР. 23.11.1919 р. був інтернований польською владою у таборі Ланцут. З 01.04.1920 р. — начальник 1-го відділу організаційної управи Генерального штабу УНР. З 03.11.1920 р. — начальник відділу комплектування військ Генерального штабу УНР. З 12.04.1921 р. — в. о. начальника особистого відділу старшин Генерального штабу УНР. З серпня 1921 р. — начальник оперативного відділу Партизанського-Повстанського штабу Ю. Тютюнника. 19.12.1922 р. звертався до Генерального штабу УНР з проханням про підвищення до звання підполковника, на що мав усі законні підстави, однак з незрозумілих причин йому було відмовлено. Подальша доля невідома.

РГВИА. — Ф 409. - Оп 1. - п/с 266–073; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 54-зв. — 55; Ф. 1078. Оп. 2. — Спр. 168. — С. 134–135; Спр. 169. — С. 68–69.

СКОРОПАДСЬКИЙ Павло Петрович

(03.05.1873-26.04.1945) — гетьман України.

Скоропадський Павло, фото з дарчим написом Дмитру Дорошенку 1918 року (ЦДАВОУ)

1 ... 145 146 147 148 149 150 151 152 153 ... 190
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)