Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
15.03.1918 р. — демобілізувався.
З 21.10.1918 р. — штаб-старшина інженерних військ головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави. З 21.02.1919 р. — начальник 2-ї частини відділу навчання військ інженерного управління Військового міністерства УНР. З 22.07.1919 р. — помічник начальника головного інженерного управління з муштрової частини Військового міністерства УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою. З 31.03.1920 р. — помічник начальника Військово-технічної управи Військового міністерства УНР, т. в. о. начальника цієї управи. З 30.04.1920 р. — начальник Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. Наприкінці 1921 р. залишив Армію УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 165. — С. 49 50; Спр. 836. — С. 235; Спр. 37. — С. 226–229.
(11.02.1896-?) — підполковник Армії УНР.
Походив з родини священика Полтавської губернії. Закінчив Полтавське духовне училище. 26.07.1915 р. вступив однорічником до 24-го піхот ного запасного батальйону. 05.05.1916 р. закінчив Душетську школу прапорщиків, був направлений у розпорядження штабу Війська Донського. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
З 04.10.1920 р. — помічник командира 3-го Чернігівського кінного полку Окремої кінної дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
РГВИА. — Ф 409. — Оп. 1. - п/с 222–556; ЦДАВОУ. — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 149.
(02.05.1857-22.05.1933) — генеральний бунчужний Армії Української Держави.
Закінчив 1-ше військове Павлівське училище, служив у 9-й артилерійській бригаді (Полтава), у складі якої на чолі 1-го дивізіону брав участь у Російсько-японській війні. За заслуги у бою під Аяояном отримав орден Святого Георгія IV ступеня (13.02.1905). З 23.08.1905 р. — генерал-майор, начальник 45-ї артилерійської бригади. З 20.05.1906 р. — начальник 2-ї Гренадерської артилерійської бригади (Москва). З 12.09.1907 р. — начальник артилерії XIX армійського корпусу. З 15.05.1910 р. — генерал-лейтенант, начальник 43-ї піхотної дивізії. З 24.10.1915 р. — командувач 28-го армійського корпусу. З 06.12.1915 р. — генерал від інфантерії. У серпні 1917 р. демобілізувався з армії.
З 06.06.1918 р. до 29.11.1918 р. — начальник 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави.
У грудні 1918 р. виїхав на Дон, перебував у резерві командного складу Збройних Сил Півдня Росії.
Білоемігрант. Помер та похований у м. Біла Церква (Югославія).
Слюсаренко Володимир, фото 1918 року (ГАРФ)
Залесский К. Кто был кто в Первой мировой войне. — Москва. — 2003. — С. 564; ГАРФ. — Ф. 5881. — Оп. 1. 635–645; В. О. Слюсаренко, «О виденном и пережитом с 13.09.1917 по 20.10.1920»; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С 67, 68.
(?—?) — підполковник Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — капітан. З 21.05.1920 р. — начальник: муштрової частини Учбовою куреня Польової жандармерії УНР.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп 2. — Спр. 653. — С 122.
(02.05.1892-08.03.1960) — полковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Смовський Кость, фото 1920 року (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
У деяких документах зазначав, що під час Першої світової війни був сотником Кубанського козацького війська, але за документами атестаційної комісії Армії УНР (1921 р.) в російській армії був унтер-офіцером.
У 1917 р. служив унтер-офіцером у запасних артилерійських частинах Московської військової округи, від яких був делегатом на III Всеукраїнському військовому з'їзді. Був обраний делегатом до Одеси на переговори про українізацію Одеської військової округи. З 22.11.1917 р. — викладач з практичного обслуговування гармат у 2-й Українській юнацькій школі. З січня 1918 р. — командир батареї Гайдамацького Коша Слобідської України військ Центральної Ради. З 25.03.1918 р. — помічник острозького повітового коменданта. З 05.10.1918 р. — командир 1-ї гарматної батареї Окремого Чорноморського Коша Армії Української Держави. З 24.11.1918 р. — командир 1-го гарматного полісу Окремого Чорноморського Коша військ Директорії. З 11.02.1919 р. — командир 5-го кінного Кінбурнського полку 2-ї кінної дивізії Дієвої армії УНР. З 21.04.1919" р. — командир 29-го кінного дієвого полку, який 29.05.1919 р. було згорнуто в Окремий кінний дивізіон, а 04.07.1919 р. — розгорнуто у 1-й кінний полк (з 09.07.1919 р. — 2-й кінний полк) ім. М. Залізняка Дієвої армії УНР. З 19.08.1919 р. — помічник командира 2-го кінного полку ім М. Залізняка та член ремонтної комісії з поповнення армії кінським складом 3 6 по 21 грудня 1919 р. брав участь у Першому Зимовому поході, згодом повернувся на польську територію, де був інтернований польською владою. Навесні 1920 р. служив у 6-й Січовій дивізії Армії УНР, дезертирував. З 23.07.1920 р. — командир 1-го кінного ім М. Залізняка полку Армії УНР. З 13.08.1920 р. — т. в. о. командира 1-ї бригади Окремої кінної дивізії Армії УНР, одночасно був командиром 1-го кінного полку ім М. Залізняка. З 13.04.1921 р. — помічник комбрига 1-ї Окремої кінної дивізії Армії УНР. Влітку 1921 р. був усунутий з посади після з'ясування атестаційною комісією відсутності офіцерського звання до служби в українській армії.
З 1921 р. жив на еміграції у Польщі. З 1928 р. — контрактний офіцер польської армії, служив у 11-му уланському полку (Цеханів). Отсаннє звання у польській армії — майор. Брав участь у Німецько-польській війні 1939 р, потрапив до німецького полону. У січні 1940 р. за сприяння Військового міністерства УНР в еміграції був звільнений з полону.
У 1941 р. вступив на службу до німецької армії. У 1942 р. був уіфаїнським командиром 118-го батальйону шуцманшафту, який брав участь у боях проти радянських партизан. У подальшому служив в інших українських військових формаціях. З березня 1945 р. був приділений до штабу Української національної армії. 08–09.05.1945 р. від імені командування Української національної армії вів переговори з командувачами американських та англійських військ про інтернування УНА на контрольованій ними території.
З 1945 р. — на еміграції у Західній Німеччині, один із ініціаторів створення Спілки українських вояків. З 1950 р. — у США. Помер у м. Мінеаполісі.
Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та його артилерія в 1917–1918 році//За Державність. — Каліш — 1935. — Ч. 5. — С. 137–157; Смовський К Окремий Чорноморський Кіш//За Державність. — Варшава — 1938. — Ч. 8. — С. 99–118; Смовський К Виправлення та доповнення//За Державність. — Варшава — 1938. — Ч 8. — С. 242–248; Смовський К. Виправлення та доповнення//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 272; Смовський К. Катинь і інші осередки/Український Комбатант. — На Чужині. — 1956. — Ч. 4. — С. 15–19; Смовський К. «Чорному Запорожцеві»// Вісті братства бувших вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1959. — Ч. 94. — С 171–172; Ч. 95. — С. 196–199; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5. — С. 209–226; 1936. — Ч. 6. — С 193–228; 1937. — Ч. 7. — С 213–225; 1938. — Ч. 8. — С 177–214; Ч. 9. — С 206–225; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 557. — С 109, 202; Спр. 653. — С 141; Ф 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 28; Вісті братства колишніх вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1960. — Ч. 98. — С. 63.
(?—?) — начальник дивізії Дієвої армії УНР.
З 09.01.1919 р. до 16.01.1919 р. — начальник 20-ї пішої Дієвої дивізії Дієвої армії УНР.