Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
— ’Т is van te beven de klinkaert!
— Ой горе! — скрикнула Стевен. — Вони тут усе потрощать на друзки!
І від страху її два ікла ще більше вилізли з рота.
А в наших сімох друзів та в Уленшпігеля аж кров запалала від люті й гніву.
Не перестаючи монотонно й погрозливо співати, вони розмірено стукали келихами по столу, поки їх не порозбивали, а потім сіли верхи на ослони і повитягали свої довгі ножі. І спів їх був такий гучний, що всі шибки у вікнах дзеленчали. Потім, наче зграя лютих дияволів, вони обійшли навколо столів і кружляли по всій кімнаті, раз у раз повторюючи:
— ’Т is van te beven de klinkaert!
Шпигуни також повставали, тремтячи від жаху, і вихопили кайдани й мотузки. Але тут різники, Уленшпігель і Ламме, сховавши ножі, схопили в руки стільці і, вимахуючи ними, як дубцями, почали гасати по кімнаті і гатити на всі боки, обминаючи тільки дівчат, потрощили меблі, побили вікна, порозбивали скрині, посуд, кухлі, миски, склянки, пляшки, лупцювали без жалю шпигунів і не переставали співати в лад — так матрацники стукають, розпушуючи вовну: ’Т is van te beven de klinkaert, ’t is van te beven de klinkaert, а Уленшпігель молоснув Стевен кулаком по пиці, відібрав у неї ключі і примусив їсти свічки.
Красуня Жіліна, мов перелякана кішка, дряпалася пазурами у двері, віконниці, шибки, ніби хотіла пролізти крізь них. Потім, бліда як смерть, вона скоцюрбилась у темному куточку, вишкіривши зуби і дико поводячи очима, тримаючи перед собою лютню, неначе хотіла нею захиститися.
Семеро і Ламме сказали дівчатам: «Ми вас не зачепимо», — і з їхньою допомогою пов’язали мотузками й ланцюгами шпигунів, що тремтіли від жаху, не сміючи й пальцем поворухнути, бо знали, що хазяїн «Бджоли» вибрав найдужчих з-поміж різників, і ті б їх умить порубали на шматки, коли б вони надумали чинити опір.
До кожної свічки, яку Уленшпігель примушував Стевен з’їсти, він примовляв:
— Оця за шибеницю; оця за канчуки; оця за тавро; четверта за проштрикнутий язик, а оці дві чудові свічки, на які пішло багато лою, за королівські кораблі і четвертування галерами; оця за твоє шпигунське кубло; оця за твою повію в парчевій сукні, а решта — для моєї втіхи.
А дівчата реготали, дивлячись, як стара аж казиться від злості і намагається виплюнути лій. Але надаремно — все одно рот у неї був напхом напханий.
Уленшпігель, Ламме і семеро, не вгаваючи, співали в лад:
— ’Т is van te beven de klinkaert!
Потім Уленшпігель подав знак співати тихенько, і, коли вони притихли, гукнув до шпигунів і дівчат:
— Як хто з вас покличе на допомогу, той буде вбитий на місці.
— Вбитий на місці, — гукнули різники.
— Ми мовчатимем, — сказали дівчата, — тільки не зачіпай нас, Уленшпігелю!
А Жіліна сиділа, скоцюрбившись, у своєму кутку з виряченими очима й вискаленими зубами і не могла промовити й слова, тільки притискала до себе свою лютню.
А семеро все мурмотіли в лад:
— ’Т is van te beven de klinkaert!
Стара Стевен, показуючи на повний рот свічок, пояснила на мигах, що мовчатиме.
Обіцяли й шпигуни мовчати.
Уленшпігель заговорив знову.
— Ви тут у нашій владі, — сказав він. — Надворі темна ніч, біля нас річка Ліс, і коли ми вас туди кинемо, то тільки забулькоче. Брами в Куртре замкнені. Якщо нічна сторожа й чула який галас, то все одно й з місця не зрушить, бо вона просто полінується або ж гадатиме, що то добрі фламандці п’ють-гуляють і веселих пісень співають під дзенькіт склянок і пляшок. Отже, ви в наших руках, а тому — ні пари з уст! — Потім він звернувся до сімох: — Ви підете в Петегем до гезів?
— Ми вже збиралися, почувши, що ти прийшов.
— А тоді підете на море?
— Так, — відповіли вони.
— А чи не знаєте ви з-поміж шпигунів таких, яких можна було б звільнити, щоб вони нам послужили?
— Є двоє, — сказали вони, — Ніклас і Йоос, вони ніколи не переслідували нещасних реформатів.
— Можете бути певні за нас, — сказали Ніклас і Йоос.
Уленшпігель тоді сказав:
— Ось вам двадцять флоринів. Це вдвічі більше, ніж ви одержали б за ганебний донос.
Раптом п’ятеро інших вигукнули:
— Двадцять флоринів! То й ми будемо служити принцу за двадцять флоринів. Король платить мало. Дай кожному з нас половину того, і ми на суді скажемо все, що ти захочеш.
Різники й Ламме притишеним голосом заспівали:
— ’Т is van te beven de klinkaert! ’T is van te beven de klinkaert!