Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Зважаючи на те, що великі релігії людства та їхні вчення від самого початку поширювалися світом передовсім пішки – разом з апостолами, які їх і розносили, – не дивно, що пора паломницьких подорожей Середньовіччя знайшла свій відбиток у символізмі сьогодення. Символ уже названого паломницького шляху до могили апостола Якова в Сантьяґо-де-Компостела – культова мушля-черепашка – дійшов і до наших днів. Мушлю легко помітити поруч з автострадами та на Європейському маршруті E04 у вигляді логотипу мережі автозаправних станцій «Shell». Також подейкують, що її пази символізують різні шляхи, якими прочани можуть дістатися до Сантьяґо-де-Компостела.
Повернімося ж у нашій подорожі в часі та просторі до старого перехрестя в північній Палестині. Уявити собі важливіше й природніше роздоріжжя, ніж це, нелегко. На південь звідси біжить дорога до Дамаска та Єрусалима, а звідти – до Єгипту й Нілу, зеленої жили, повз яку проходили чи не найперші хвилі ранніх переселенців. Піраміди, стоячи поруч із цим стародавнім шляхом, здаються таким собі орієнтиром.
На захід від перехрестя розташована Європа та її старі культури – грецька й римська. На схід звідси видніються центрально-азійські рівнини. На них монгольська орда, скачучи верхи вправляється в стрільбі з лука та тренує інші корисні для війни уміння, вичікуючи свого часу. Шлях на Схід увійде в історію під назвою Великий шовковий шлях, об’єднавши Китай із портовими містами Заходу, такими як Александрія, звідки кораблі курсували на Рим. Уздовж Шовкового шляху наприкінці XIII століття мандруватиме й Марко Поло, прямуючи до двору хана Хубілая. Проте тоді шлях уже почав утрачати своє торгове значення, а після відкриття європейцями на чолі з Васко да Гамою морського шляху до Індії зовсім змарнів.
Поруч із цим великим роздоріжжям, достоту як сидячи поруч з Аппієвою дорогою, поки час мчав назад, біля мене точно промиготів якийсь пророк чи то учень. Може, серед них були й апостоли, що прямували до Єрихона, або Ашкелона, або хтозна-куди. Це німб промайнув повз, відбиваючи промені полудневого сонця, чи мені здалося?
Мене вражає, що всі зникомі круг мене люди, прожили життя, твердо переконані у важливості та особливості своєї доби. Окрім того, чимало людей вважало саме їхню добу кінцевою, очікуючи апокаліпсиса за рогом.
Передбачення Другого пришестя Христа, наприклад, були ж від початку призначені для Його сучасників. Багато ранніх християн, чи принаймні ті, що вірили найсильніше, продали все своє майно, щоби бути готовими до повернення Ісуса. «З хвилини на хвилину!» Щоправда, розуміння того, що доведеться чекати значно довше, з’явилося пізніше. Попри неабияку впевненість, що Він з’явиться зараз, мигцем спричинивши кінець усього земного, злам першого тисячоліття, 1000 рік, став великим розчаруванням – нічогісінько не сталося.
Коли взагалі люди не були переконані, що саме їхня доба є останньою? Така певність існувала ще за ранньої церкви, коли 999 рік став 1000, нікуди вона не зникла й наприкінці другого тисячоліття. Останнє чітко врізалося в мою пам’ять – разом із більшістю моїх читачів ми бачили це на власні очі. Світ мав би зупинитися ще тоді. Трохи дивували й відчайдухи, які продали геть усе й чекали. Й чекали…
З іншого боку, віра в Друге пришестя Ісуса Христа і Армагеддон, який за ним настане, серед багатьох наших сучасників помітно зменшилася, утім її заступила віра у прийдешню кліматичну катастрофу. Щоб не легковажити серйозністю ситуації, час і цього разу продовжуватиме свій невблаганний плин. У скрутні часи багато хто, певне, повірить, що ось він – кінець, утім, людство із високою ймовірністю знайде спосіб пристосуватись і простувати далі, хоч і в меншому складі.
Пристосовуватися ми мастаки. Чи до хорошого, чи до поганого, майже до будь-чого. Людство, урешті-решт, пристосовується до вкрай нищівних кліматичних змін, створених ним самим, доки вони відбуваються досить повільно. Повільно, звісно, за людськими мірками. Що ж зміни, що нам здаються повільними, насправді блискавичні й різкі, коли міряти згідно зі старожитніми масштабами природи. Наша здатність пристосовуватися до майже будь-яких обставин є нашим благословенням і прокляттям водночас. Хоча це вміння й допомагає вижити, завдячуючи йому, навіть найдивніші речі часом здаються нормою.
Утім не можна твердити, що остання доба по-справжньому ніколи не настане. Таку ймовірність не варто зводити до нуля, адже таке вже ставалося. Однак не з нами (поки що), а, мабуть, з тими, хто ходив нашими стежками до нас. Річ у тім, що ми прибули до цього роздоріжжя у майбутній північній Палестині, аби на власні очі побачити початок кінця однієї ери й одного народу. Кінець йому покладуть наші предки, перші представники нашого виду, які вирушили з півдня на північ, аби заселити Європу. Прибуття наших пращурів до Європи збігається з часом, коли буде покладено край багатьом іншим речам, приміром, походам мамонтів до берегів Сени та незабаром будь-яким їхнім походам взагалі. Проте сконцентруймося на вже згаданому народі, якому судилося загинути просто на цьому роздоріжжі у часі та просторі – неандертальцях, Homo neanderthalensis.