Женоненависник

— Я не розумію, як можна було так програти! — гарячкувала вона, навмисне роблячи великі очі.

— А по-моєму, все логічно, — підхопила я розмову. — Я очікувала на такий результат. Як на мене, перемога була цілком заслужена.

Я емоційно, з азартом сперечалася з Хандан, не маючи при цьому жодної уяви, хто там виграв, а хто програв. Наш тактичний хід виявися ще ефективнішим, ніж я сподівалася. Спортсмени вмить розворушилися.

Спочатку один кинувся коментувати. Але після перших же його слів втрутився другий, третій. Незабаром вони всі горлали одночасно.

Немовби прагнучи надолужити простояний нишком у кутку час, вони з величезним завзяттям сперечалися між собою. Коли бракувало слів, вони допомагали собі головою, руками, ногами, унаочнюючи перипетії двобою; аби заохотити співбесідника до розмови, раз по раз вигукували: «Ясно?! Зрозумів?!», штурхаючи при цьому один одного..Охочих говорити незабаром стало більше, ніж готових слухати, і до розмови стали залучати нас. Подекуди в запалі з вуст у того чи іншого оратора зривалось якесь міцне слово; він одразу ж червонів і вибачався.

Один опецькуватий хлопець роз’яснює своєму товаришеві якісь тонкощі удару, а той не слухає; цей його штурхає: «Ясно тобі?!», а той у відповідь дає йому ліктем добрячого стусана й далі розповідає щось своє комусь іншому. Врешті-решт, цей бачить, що розмовляє сам із собою, ніяковіє й хоч-не-хоч звертається зі своєю розповіддю до мене.

Неподалік інший спортсмен розповідає дядькові й дядині Макбуле про останню перемогу і для наочності ставить свого товариша в оборонну стійку. Той зігнув ногу в коліні, сховав обличчя за кулаками і стоїть, мов укопаний, а цей підстрибуючи крутиться навкруг нього, тицяє кулаком між стулені руки й коментує. Час від часу кулак навсправжки влучає бідоласі то в обличчя, то по щелепі.