Женоненависник
- Автор: Гюнтекин Решад Нури
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7639-7
- Переводчик: О. В. Кучма
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Женоненависник». Краткое содержание книги:
Розпещена стамбульська красуня Сара приїжджає у маєток свого дядька, де через місяць має відбутися весілля її двоюрідної сестри. Дівчина розважається, намагаючись привернути увагу і закохати в себе усіх чоловіків навкруги. Незабаром неподалік від маєтку отаборилися спортсмени. Серед них є один, на прізвисько Гомункулус, кого всі вважають женоненависником. Лише на нього не діють Сарині чари. Сара присягнулася у будь-який спосіб підкорити його серце і змусити на колінах благати про взаємність. Але вона навіть уявити не могла, чим обернеться її, на перший погляд, безневинна витівка...
А ми, вбрані в усе барвисте, самі, мов ті ліхтарики, вийшли натовпом їх зустрічати.
Бравурні пісні, які вони хором співали на всі свої могутні груди, долинали до нас із відстані десяти-п’ятнадцяти хвилин їзди. І ось за одним із поворотів ми зустрілися. Спів миттєво стих. Вони мовчки позіскакували з велосипедів та збилися до гурту, немов готуючись дати відсіч небезпеці.
Очевидно, в своєму таборі за атлетичними вправами, плаванням та боротьбою хлопці трохи здичавіли. Від жінок вони просто сахалися.
Правду кажучи, було від чого й відсахнутися. Строката юрма дівчат і жінок — нас було десь із двадцятеро, не рахуючи ще й чоловіків... Обидві процесії вишикувалися одна навпроти одної. З їхнього боку наперед вийшов якийсь довготелесий парубок, з нашого боку — молодший брат Ремзі-бея Латіф-бей. Власне, саме він з ними й приятелює... Латіф-бей, на відміну від старшого брата, не їздив по Європах... Єдина його пристрасть — полювання. Для кожної пори року, ба чи не для кожного місяця, в нього є своя дичина.
Ремзі-бей позавчора розповідав про його дивацтва. Уяви собі це нещастя: полюючи взимку на дику качку, може тижнями сидіти в очереті на березі річки, в якомусь схроні, що нагадує ведмежачий барліг... Що тобі сказати... Кожен божеволіє по-своєму... Аж ось, коли довготелесий очільник спортсменів та Латіф-бей саме знайомили між собою обидві сторони, раптом почулося ревіння мотора...
З-за юрби спортсменів вилетів мотоцикл і, здійнявши куряву, пролетів повз нас. Наші поперелякувались, дехто навіть сховався в кущах при дорозі... Водій мотоцикла, судячи з зовнішнього вигляду, був одним зі спортсменів. Але з якого дива він промчав, аж мало нас не подавив?
Я подивилася на спортсменів. Вони теж, як і ми, не второпали, що сталося, і тихенько про щось перемовлялись.
Довготелесий очільник голосно сказав Латіф-бею:
— Це Гомункулус... Черговий його вибрик... Вибачте.
— Куди це він, цікаво?
Той тільки посміхнувся та знизав плечима.
Процесія мовчки попрямувала до саду Ремзі-бея... І вони, і ми на деякий час стали солідними й серйозними.
Я йшла позаду на самоті. Ремзі-бей, який ішов під руку з Весіме, вповільнив ходу. Раз по раз він зупинявся, показував своїй нареченій рукою щось вдалині, заговорював її, зволікав.
Це був маневр, аби затриматись і побесідувати зі мною.
Бідолашний Ремзі-бей віднедавна взяв нову моду: коли всі ідуть на прогулянку, інколи ми відокремлюємось від гурту. Ремзі-бей під ручку з Весіме намагається будь-що опинитись поруч зі мною... Він так старається, щоб наречена не розкусила його маневрів, що аж прямо розумнішає на очах.
— О, це ви, Саро-ханим? А чого ви так відстали?
— Не знаю... Так вийшло.
— Вечір обіцяє бути веселим.
— Схоже на те... Щойно повз нас промчав якийсь тип на мотоциклі... Кажуть, якийсь Гомункулус... Мені аж цікаво стало.
Ремзі-бей, задоволений тим, що виникла тема для довшої розмови, заходився розповідати:
— Гомункулус — верховод цих спортсменів. Це унікум... Людина надзвичайної сили й спритності. Який із видів спорту не візьми — він скрізь перший. Але справжня його пристрасть — мотоцикли... Крім того, він чудово плаває... Він у морі почувається вільніше, аніж у садку власного будинку...
— Ми коли пливли сюди, то якийсь спортсмен у морі вдав із себе потопельника, і ми всі повірили. Чи це, часом, не він був? — сказала я.
— Та він же, він! — підтвердив Ремзі-бей. — Його ще кличуть Бичком, знаєте, є така риба? Але це скоріш не за те, що спритно плаває, а за обличчя. Ви на його вид поглянете — ну бичок, та й годі.
— Ви вже й Гомункулусом його назвали, і Бичком, а справжнє ім’я так і не згадали...
— Справжнє його ім’я Зія. Але його мало хто знає, як Зію. Всім він відомий, як Гомункулус.
— А з якого дива?
— Не знаю, дивились ви чи ні... Гомункулус — це герой одного фільму. Там нібито одному вченому вдалося створити штучну людину-робота. Вона багато в чому перевершила справжніх людей. Приміром, була фізично витриваліша, сильніша. Розумово довершеніша за нас... Коротше кажучи — ідеальна людина. Але одним не зміг наділити великий вчений цю штучну людину — серцем, почуттями.
— А, так його за це Гомункулусом прозвали?
— За це. Гомункулус — сильний, розумний, рішучий, вольовий, веселий, можна навіть сказати, аж занадто — подекуди аж до блюзнірства. Але бездушний, мов камінь. Йому не шкода тих, хто помирає, він сміється над чужими стражданнями... Прив’язаність та ніжність він вважає смішною слабкістю... Пристрасне кохання в його очах — безглузда казка... Любов до матері, батька, братів, сестер, дітей для нього — незбагненна загадка... З цієї точки зору він справжнісінький робот.