Женоненависник

Ще б трохи — і я б потрапив у пастку, яку вони мені так уміло приготували. Я мало не забув, що позбавлений права кохати. Правда, ще б трохи — і я б, напевно, наважився, як інші, заговорити про кохання. А вона б розсміялася мені в вічі. Сарі-ханим не вдалося здійснити задумане, але я, чуючи в своїй уяві її регіт, помираю.

Порятувався я дивовижним чином. Родичка Сари-ханим, літня жінка, сказала, що Сара кохає мене. І тут мала Бегіре приносить якийсь медальйон, який нібито знайшла в саду. А в медальйоні — мій портрет. В цю мить мені полуда спала з очей. Я став жертвою змови... Став я розплутувати цю справу. Обережно розпитав декількох подруг Сари-ханим. Сумніви, які були в мене спочатку, переросли в переконання. Але головна прикрість полягає в тому, що, навіть знаючи про все, я не міг втриматися, аби не бачитися з Сарою, не прагнути залишитися з нею наодинці. Наприклад, у весільну ніч гостей розсаджували за столики парами — чоловіків із жінками. Пари визначали жеребкуванням. У мене в руках був папірець із цифрою «7».[40] А Сара візьми та й скажи «вісім».[41] I мої пальці мимохіть перевернули папірця, зробивши з сімки вісімку. Пізніше мені стало соромно за свою слабкість. Побоюючись, що моє тверде переконання перетвориться на непевну надію, і тоді я свідомо сам себе погублю, я знайшов перший-ліпший привід і залишив її.

Через кілька днів Сара-ханим вже їде. Я передчуваю запеклу боротьбу. В мене не стане духу подібно до збитого машиною собаки повзти по дорозі, залишаючи кривавий слід. Я тобі вже казав... Після того як тієї ночі в її очах я зазирнув у інший світ, у цьому світі я розради вже не знайду. Завтра будуть мотоциклетні перегони... Очевидно, станеться нещасний випадок... Я полечу в прірву, на краю якої ми з нею стояли тієї ночі... Якщо я зважуся, то до нашої зустрічі лишилося якихось сім-вісім годин, Недждете... Ну а поки що — бувай.