Помилка Олексія Алексєєва
- Автор: Полещук Александр Лазаревич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Помилка Олексія Алексєєва». Краткое содержание книги:
Про грандіозний експеримент радянських учених, що створили штучну галактику, населену мікроістотами, про могутність людського розуму, здатного змінювати й перетворювати природу, йдеться в цій повісті.
Гра тривала. Топанов незабаром сів на моє місце, бо Тетяна після нової моєї помилки, якої я так і не збагнув, відмовилась грати зі мною. Топанов грав вдумливо, і, мабуть, одразу знайшов спільну мову з Тетяною, принаймні вона притихла і, морщачи носик, захоплено стежила за тим, як Топанов непомітно плів якісь хитромудрі тенета.
— Ну, чого сидиш? — спитав Топанов у Тетяни, коли супротивники, досхочу настукавшись, чекали на її хід. — Адже в тебе…
— Генеральський! — закричала Тетяна. — Ану, тату, вставайте, всі вставайте!
Тетяна поквапливо поставила на місце два дублі: дубль “шість” і дубль “порожньо”.
— Ти, Федоре Васильовичу, — сказав Топанов, — все мене забивав. Що було сили старався, а справа була не в мені. Ось вам Тетяна й показала, де раки зимують, ось і показала! — Топанов коротко розсміявся, а потім додав, розвиваючи якусь свою потаємну думку: — І нічого не можна випускати з уваги. Особливо живе…
Перегнувшись через стіл, він поплескав Тетяну по плечу.
— Що дядько каже, що він каже? — захвилювалася Тетяна.
— Спати пора, ось що він каже, — мовив Федір Васильович.
Тетяна побігла на подвір’я. Федір Васильович пішов за нею, і невдовзі до нас долинула вже така знайома розмова про страшенну необхідність спати вночі, про давню обіцяну прогулянку на човні, про те, що її віддадуть чужим людям, як не буде слухатися, і про безліч інших приємних І неприємних речей.
Ми пішли разом із Максимом Федоровичем до моєї кімнати.
— Не йде мені з думки Алексєєв, — сказав Топанов, — усе згадую його, намагаюсь дещо зрозуміти. Думаю не про завдання суто наукового характеру, які він вирішував, ні. Його зрозуміти… Ось ви, вчені, ставитесь до матінки-природи як до зібрання більш або менш хитромудрих фактів, але й гадки не маєте про її підступність. Ви завжди схильні шукати причину невдачі насамперед в якихось нових властивостях, яких ще не пізнали, а я, грішна людина, коли стикаюся з проявом незрозумілих, безглуздих і підступних сил, завжди думаю про людину…
— Ви олюднюєте природу, — мовив я, — ви нав’язуєте їй суто людські хитрощі й підступність.
— Ні, не так прямо. Я просто хочу збагнути, що саме в якостях людини, в її мисленні, в її світорозумінні могло призвести до тих чи інших успіхів або помилок. Що саме могло привести Алексєєва до його дивовижних відкриттів, в існуванні яких тепер не може бути жодних сумнівів, і що привело його до катастрофи. Ну, не ждав, не гадав, не думав, що Існує небезпека, але чому саме він із цим зіткнувся, чому саме його недогляд підняв завісу над якоюсь страшною і грізною криївкою природи?
У кімнаті було темно. Я не засвічував світла, і крізь відчинене вікно було видно яскраві зорі. Тихо й настирливо дзижчав самотній комар, та розмірено сопіла уві сні під вікном Тетяна. Вона засинала швидко, як засинають стомлені за день птахи.
— Я знаю, — казав далі Топанов, — знаю, що ви на мене гніваєтесь, гніваєтесь за те, що я вас трохи охолодив. Я знаю, що ви вважаєте мене надто самовпевненим.
— Не зовсім так, — швидко сказав я, та Максим Федорович перебив мене.
— Хай не зовсім так, згоден. Я й не претендую на якусь особливу роль, на якесь особливе становище. Мені не треба також незаперечної покори. І коли я відчую, що заважаю справі, — я піду геть.
— Ви вже багато зробили, адже саме ви зрозуміли, з чим ми маємо справу.
— НІ, я зробив дуже небагато. Ось вам здається, що мине місяць чи два, і буде з’ясовано зміст роботи Алексєєва; а там дивись, із півдесятка нових формул прикрасять ваші довідники. І все? І їдьте собі по домівках? Ні, ні й ні!.. Все тільки починається, ми зробили лише два-три найнеобхідніші перші кроки, і ви не скоро позбудетеся старого Топанова, дуже не скоро!.. — Топанов замислився.
— Але ж, Максиме Федоровичу, — наважився я, — адже ми займаємося суто науковою проблемою, ви повинні рахуватися з нами, а не…
— А не пропонувати ненаукові речі? Так? Кажіть до кінця.
— Ну ось сьогодні, коли мова зайшла про те, що супутник не вдалося сфотографувати, незважаючи на спроби кращих фахівців у галузі астрофотографії… Я вас запевняю, що кожний квадратний міліметр тих ділянок пластини, де можна було чекати супутника Алексєєва, продивлялись за великих збільшень. Адже відомо, що під час фотографування супутника, який швидко мчить по небу, він вийде не окремою зірочкою, а рисочкою, і такої рисочки виявити не вдалося. Так нащо, нащо пропонувати ще й ще дивитись і переглядати ці нікому не потрібні негативи?