Візантійська фотографія
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: СПОЛОМ
- ISBN: 966-665-023-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Візантійська фотографія». Краткое содержание книги:
Про автора:
Володимир Єшкілєв
Народився 23 травня 1965 року. Автор романів «Адепт» (1993, у співавторстві з О. Гуцуляком), «Пафос» (2000), «Імператор повені» (2001), поетичних збірок «Диптих» (2001) і «Занепад Галичини» (2001). Упорядник Малої української енциклопедії актуальної літератури «Повернення деміургів» (1998, разом із Ю. Андруховичем, проект отримав відзнаку Форуму видавців). Автор розвідки «Воццекургія Бет» (1998). У 1995 та 1997 роках отримував гранти Міжнародного фонду «Відродження» на персональний проект літературно-філософського часопису «Плерома», у 1999 р. Преміальний грант МВФ. Концептор проекту «Четвер-Імперія» (1993). Автор проекту «Арт-паломництво» (Україна-Ізраїль, 1998). У 1998-2000 роках — куратор міжнародного виставкового проекту «Ознака», у 2000-2001 рр. — концептор і куратор російсько-українського видавничо-виставкового проекту «Станіслав+2», з 2001 року — редактор літературного часопису «Потяг 75/76».
«Єшкілєв відомий як „сірий кардинал нової української літератури“» (Ігор Сід, Москва)
«У „Пластиліновій рушниці…“ Єшкілєва маємо справу з тією Україною, якої, на жаль, більше, ніж усіх інших разом. Це пластилінова, безнадійно інфантильна Україна, що, будучи відштовхнутою батьківською імперською владою, так і не спромоглася пройти обряд ініціації і здобути через друге народження нову, хай навіть віртуальну цілісність». (Олександр Бойченко, Оксана Пендерецька, Чернівці)
«Що Єшкілєв не поет, не критик і не прозаїк — це ясно кожному». (Григорій Штонь, Київ)
«Володимир Єшкілєв — це Дмитрій Галковський української літератури». (Наталія Ігрунова, Москва)
«Невже Єшкілєв — це наш новий Франко?» (Віктор Неборак, Львів)
Отже,
«Григоріада», — дивний твір без авторської назви; для нього навіть видатний класифікатор Окрю Іржон не спромігся підібрати жанрової ніші. Апофатичність Хомського досягає у «Григоріаді» шляхетного артистизму: подих Безодні Якоба Бьоме, глибини найнижчих регістрів органу, здивування чабана Амоса — все є у цьому тексті. Він створений людиною, котра пише ще традиційно мовою, але мислить вже виключно тими невловимими віддзеркаленнями Буття, що крізь них зорить привид невблаганної від'ємності — СУ. У «Григоріаді» відчувається вичерпність земних шляхів Хомського, яка наздоганяє його вищою платою за досконалість; далі — НІРВАНА.
Останній твір парадоксаліста відкривається авторською заявою про упослідження ним кордону між відкритим та потаємним світами і знаходження симфонії знакових сутностей, що відкривають БРАМУ ПРИХОВАНОГО від послідовно існуючих.
«Я пірнув у вершини піднесеного над Всесвітом провалля», — так починає «Григоріаду» Миколай Хомський. Далі він розсікає площину тексту надрізами хаотичних речень. Серед них: «Ритуал є імітацією виповнення часів, коли до Єдиного повертаються всі речі, відпущені Ним на навчання циклічністю… Людина — сумна знакова мавпа… Творчість заради безсмертя — це втеча від натовпу,що помирає здивовано…»
Нарешті, на четвертій сторінці машинопису, Хомський витягає з текстової кишені свій КЛЮЧ від Брами Майбутнього. Він повідомляє своїм читачам, що знайшов числовий ритм Прихованого у списку Римській понтифіків. З їх офіційного переліку Хомський зробив вибірку років правління всіх Пап на ім'я Григорій. До неї він додав також двох МАЙБУТНІХ Римській понтифіків двадцять першого століття.
Григорій Перший Великий 590-604 рр.
Григорій Другий 715-731 рр.
Григорій Третій 731-741 рр.
Григорій Четвертий 827-844 рр.
Григорій П'ятий 996-999 рр.
Антипапа Григорій 1012 р.
Григорій Шостий 1045-1046 рр.
Григорій Сьомий 1073-1085 рр.
Антипапа Григорій (Восьмий) 1118–1121 рр.
Григорій Восьмий 1187р.
Григорій Дев'ятий 1227-1241 рр.
Григорій Десятий 1271-1276 рр.
Григорій Одинадцятий 1370-1378 рр.
Григорій Дванадцятий 1406-1415 рр.
Григорій Тринадцятий 1572-1585 рр.
Григорій Чотирнадцятий 1590 р.
Григорій П'ятнадцятий 1621-1623 рр.
Григорій Шістнадцятий 1831-1846 рр.
Григорій Сімнадцятий 2016-2028 рр.
Григорій Вісімнадцятий 2059-2081рр.
У цій вибірці, стверджував Хомський, є числова послідовність дат та часових проміжків між ними, яка співпадає з передвічним кодом впорядкування Всесвіту. В незавершеності пророцтва є щось від морської катастрофи еллінських філософів Гіппаса та Архіта, котрі загинули, «висвітливши таємне, яке повинно вічно перебувати у мороці».
Славомир Балюта зауважує наявність у переліку Понтифікатів слова «антипапа», зміст якого наближається до парадоксальних катахрез апофатичної мови. Можливо, це зауваження стане першим кроком до розуміння містичних глибин «Григоріади», які ще чекають своїх дослідників, тлумачів та медитантів…
Отже,
земне буття Хомського, вичерпане поваженнями Таємного, впирається у стовп завершальної дати 8 жовтня 1987 року. За три місяці до загибелі Миколай побудував величезний макет Гібралтарського мосту. Серед поціновувачів, що їх філософ запросив на оглядини іграшки, була чотирнадцятирічна сусідка Хомського Ольга В.
Через декілька днів Ольга знову відвідала оселю парадоксаліста. Саме тоді, вважає Окрю Іржон, його спостигла згубна пристрасть.
Невтомний розкопувач цвинтарів кохання, пан Окрю записав спогади Ольги В. Красива дозріла дівчина недовго опиралась домаганням Миколая — вже під час третього огляду колекції годинників вона дозволила Хомському зробити її жінкою. Коханці виявились неабиякими фантазерами — автор «Терену уможливлення» з ретельністю, вартою кращого застосування, описує ті граничні тілосполучення, в яких філософ та дівчисько досягали оргазму. Посівши улюбленого коника, наїіі чудовий біограф ускладнює поглипуваннями тлустих іржонізмів двадцять сторінок свого опусу.
В кінці вересня 1987 року Ольга виявила, що вагітна. Аборт був невдалим: з сильною кровотечею, майже непритомна, дівчина потрапила у реанімаційне відділення міської лікарні. Ніби насміхаючись над пророцтвами Хомського, доленосні сили Буття перетворили таємне у явне в такий вульгарний спосіб.