Візантійська фотографія
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: СПОЛОМ
- ISBN: 966-665-023-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Візантійська фотографія». Краткое содержание книги:
Про автора:
Володимир Єшкілєв
Народився 23 травня 1965 року. Автор романів «Адепт» (1993, у співавторстві з О. Гуцуляком), «Пафос» (2000), «Імператор повені» (2001), поетичних збірок «Диптих» (2001) і «Занепад Галичини» (2001). Упорядник Малої української енциклопедії актуальної літератури «Повернення деміургів» (1998, разом із Ю. Андруховичем, проект отримав відзнаку Форуму видавців). Автор розвідки «Воццекургія Бет» (1998). У 1995 та 1997 роках отримував гранти Міжнародного фонду «Відродження» на персональний проект літературно-філософського часопису «Плерома», у 1999 р. Преміальний грант МВФ. Концептор проекту «Четвер-Імперія» (1993). Автор проекту «Арт-паломництво» (Україна-Ізраїль, 1998). У 1998-2000 роках — куратор міжнародного виставкового проекту «Ознака», у 2000-2001 рр. — концептор і куратор російсько-українського видавничо-виставкового проекту «Станіслав+2», з 2001 року — редактор літературного часопису «Потяг 75/76».
«Єшкілєв відомий як „сірий кардинал нової української літератури“» (Ігор Сід, Москва)
«У „Пластиліновій рушниці…“ Єшкілєва маємо справу з тією Україною, якої, на жаль, більше, ніж усіх інших разом. Це пластилінова, безнадійно інфантильна Україна, що, будучи відштовхнутою батьківською імперською владою, так і не спромоглася пройти обряд ініціації і здобути через друге народження нову, хай навіть віртуальну цілісність». (Олександр Бойченко, Оксана Пендерецька, Чернівці)
«Що Єшкілєв не поет, не критик і не прозаїк — це ясно кожному». (Григорій Штонь, Київ)
«Володимир Єшкілєв — це Дмитрій Галковський української літератури». (Наталія Ігрунова, Москва)
«Невже Єшкілєв — це наш новий Франко?» (Віктор Неборак, Львів)
СТДЖАЛ — емерджент незмінності 2-го типу,
УСУРУЛОН — «святе чудовисько»,
ПСУ' ЙОТ — «двоваріантність подальшого міфу».
Серед шістнадцяти правил цієї мови, які скорше нагадують ТАБУ, аніж правила, є заборона вживати слово «Бог» та будь-які з його синонімів. Єдине слово, яке Хомський запозичив із СТАРИХ мов — НІРВАНА. В Його мовному проекті воно означає те саме, що і в санскриті.
Синтаксичні конструювання в мові Хомського підкоряються «правилу стихійності». Воно забороняє дотримуватись певного порядку слів у реченнях при складанні та тлумаченні текстів. Так речення СУГІ Р'ЙОСУТ ПСУ СУО можна перекласти двома канонічними способами і безліччю довільних, апокрифічних. Перший канонічний переклад означає: «вони покохали одне одного», другий — «воно вбило когось всередині / іззовні себе / його». На мій погляд, обидва канонічні переклади в глибині змістовного простору тотожні.
Ще одне правило-табу забороняє вживати числа, як знаки неоднорідності Буття. В мові Хомського є тільки один чисельник — ХЬО, який означає всі можливі числа.
Ця особливість мовного проекту великого парадоксаліста, на мій погляд, спростовує припущення пана Окрю про наявність у Хомського «кабалістичного синдрому». Наш чудовий біограф ставить Хомському такий діагноз, базуючись на цитаті з монографії Міхаеля Лайтмана «Кабала»: «Поняття протилежні у нас, мають у духовному світі один корінь» (сторінка 51-а Новосибірського видання 1993 року російською мовою). Але відомо, що спосіб мислення кабаліста передбачає Число, як сутність форм Світобудови. «Втеча від Чисел», що її А. С. Кац називає серед п'яти парадоксів мови Хомського, скорше характерна для нірванічного мисленні арійських святих. З іншого боку, в Словнику присутнє слово ЗІТУО, яке розтлумачено автором як «множинність» Майкла Даммета: «Філософія мови є, здебільшого, саме філософією».
На відміну від Хінтона[10] і Дальграно[11], Миколай не мав амбітних планів запропонувати свою мову людству як універсальний засіб спілкування. Відлюдник, він створював її для своєї внутрішньої планети, де був сувереном і єдиним мешканцем. Але людині не передбачити всіх лабіринтів, які породжує її вторгнення у наявне. Мені вже відомі шанувальники Хомського, котрі пишуть свої твори ЙОГО МОВОЮ. Жан-Поль Сартр піднісся до пророцтва, пишучи: «Людина є тим буттям, через яке Ніщо приходить у світ». (J. P. Sartre «L'Etre et Le Neunt» p.52).
13 квітня 1980 року Хомський написав свій перший вірш. Він був присвячений Галині Т. Ось його повний текст:
ФАРХ'ОСУ ОСУ НХІСУОТ
ІСУДЖО СТДЖАЛСУ АЛЬО-УСУ
СУО ІМ СУ
ІСУДЖО ІМ СУРОЙОТ.
Безперечно, що змістом наведеної поезії є кохання. У другому і четвертому її рядках ми зустрічаємо слово ІСУДЖО, яке Словник Хомського тлумачить: «Кохана/ненависна привабо/мерзото». Разом з тим, другий рядок містить слово СТДЖАЛСУ, домінуючим конструктивним елементом якого є емерджент незмінності 2-го типу СТДЖАЛ, що перетворює весь другий рядок у знакосполучення високого щаблю невизначеності. Особливо в мене він викликає передчуття зимових сутінок у спекотний липневий полудень.
Окрю Іржон згадує про знамениту поезію Хомського як про незрозумілий текст, збережений в архіві Галини Т. Він також стверджує, що останнє її побачення з Хомським відбулось у березні 1981 року. Я додам, що в червні того ж року Миколай отримує диплом про середню спеціальну освіту і починає колекціонувати старовинні годинники. Він вступає у присмерковий еон свого недовгого життя: протягом 1981–1985 років парадоксаліст пише головні твори — «Онагра» та «Григоріаду». В «Онагрі» він сформулює славетний Парадокс.
Отже,
знаки «Онагра» почали складатись у текст восени 1981 року: Хомський працював над ним з перервами дев'ять місяців. Схильний до табулювання та класифікації автор «Терену уможливлення» визначає жанр «Онагра» як історико-філософське оповідання. Текст займає п'ятдесят шість сторінок машинопису. Рукопис не зберігся.
Дія оповідання відбувається у 217 році до н.е., під час славетної битви побіля сірійського містечка Рафія між арміями єгипетського царя Птолемея Четвертого Філопатора і селевкидського монарха Антіоха Третього Великого. Обидвох героїв оповідання — каменеметальну торсіонну машину типу «онагр» (монанкон) і грецького найманця Нікандра — автор уміщує в лави Єгипетської армії. В кінці оповідання обидвоє гинуть. Перед загибеллю героїв відбувається містичне — на рівні сутностей гностичних знаків — їх злиття в одну непізнавану цілісність. Існують неспростовані свідчення про те, що Хомський спочатку спробував написати «Онагра» СВОЄЮ МОВОЮ, але попри сізіфові зусилля, перейти через п'яте речення не спромігся. Друг Хомського Славомир Балюта доводить, що апофатичною мовою обсяг «Онагра» був би не більшим за десять-дванадцять речень. Нам не суджено дізнатись про ступінь істинності цього твердження.
10
Хінтон Чарльз Говард (1791–1873) у книзі «Нова ера мислення» висунув ідею універсальної мови.
11
Дальграно Джордж (1626–1687) запропонував проект універсальної мови у праці «Мистецтво знаків» (1661), яка стала одним з фундаментальних творів герменевтики.