Людина без властивостей. Том I

Однією з ознак спрацьованости державної машини є її проґресуюча бюрократизація. Вона — симптом трухлявіння, склерозу всієї суспільної системи. Габсбурзька бюрократія, яка славилася своїм всюдисущим, титанічно діяльним неробством, своїм незворушним, аж ніби життєрадісним потуранням, — вражаючий того приклад. Природно, що вона опинялася в полі зору мало не кожного помітного австрійського письменника — від трагічно-серйозного Ґрільпарцера до насмішкувато-легковажного Герцмановски-Орландо. Завдяки тому, що в Музіля з нею стикується, її спостерігає Ульріх, критика габсбурзької бюрократії набуває своєрідного, по-своєму дивовижного відтітнку: вона — безсумнівна реальність і така ж безсумнівна немислимість, тому що несумісна з ульріхівською логікою буття; вона не загрозлива, а кричуще протиприродна.

Майже всі прожекти, якими повнився ляйнсдорфівський комітет, одержували позначку «asserviert», що в австрійському діловодстві означало: «відкласти до пізнішого вирішення». «Асервація» — пише Музіль, — є однією з основоположних формул нашого життєвого устрою».

Лише деякі папери надсилалися далі, до канцелярії двору — графові Штальбурґу, і звідси «через деякий час неодмінно надходила відповідь, що на цей час ще не можна повідомити високу волю й думку й що було б вельми бажаним спочатку надати можливість визначитися суспільній думці, а вже залежно від того, як буде сприйнято згадану пропозицію, а також залежно і від інших потреб, які можуть виникнути, її, можливо, буде взято згодом до уваги».

Прожекти, що їх надсилали графові Штальбурґу, майже навмання вибиралися з купи таких же абсурдних. Скажімо, граф Ляйнсдорф виокремив таким способом фанатичного винахідника нової системи стенографування. «Про всі ці речі, — довірчо сказав він Ульріхові; — ніяк не дізнаєшся, чи то не дурниця. І потім, бачте, доктор, щось важливе, як правило, виникає тоді, коли воно й здається важливим».

У цьому є своя абсурдна, чужа Ульріхові, логіка, яка ґрунтується на багатовіковому досвіді австрійської «асервації»: «Наявний був апарат, — іронізує Музіль, — і внаслідок своєї наявности він мусив працювати, і поскільки він працював, то приходив у рух. А коли автомобіль у відкритому просторі прийде в рух, хай за його кермом і нема нікого, він проробить цілком визначений, навіть вражаючий і особливий шлях».