Людина без властивостей. Том I
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 9789662355017
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том I». Краткое содержание книги:
З усіх людей, задіяних навколо «паралельної акції», Арнгайм бере всерйоз тільки Ульріха. Навіть побоюється його, тому що погляди Ульріха — «людини без властивостей», «людини можливого» — видаються Арнгайму — «людині дійсного» — найбільш руйнівними. І водночас Арнгайм почуває до Ульріха якусь прихильність, бо той — «інакше втілення його власної пригоди». Та й Ульріх по-своєму прихильний до Арнгайма: «…Що ми всі репрезентуємо кожен окремо, то в його особі поєдналося. Це можна було би вважати за жарт, коли б до трьох варіантів утопії, яка випливає з «полеміки «людини можливого» з дійсністю», Музіль не включив і варіант «арнгаймівський»: «утопію індуктивного підходу або наявного соціального стану».
«Індуктивний підхід», за Музілем, відштовхується не від заданої абсолютної ідеї, а саме від «наявного соціального стану», й сподівається на поліпшення останнього за рахунок дрібних (серед них і спонтанних) кроків уперед. Це — шлях західних демократій буржуазного лібералізму. І Музіль його відкидає. Але такий шлях все ж таки бачиться йому як одна з мислимих «утопій» Ульріха. Ульріх, якого «більше приваблювала служба генштабіста, ніж щоденний героїзм добрих справ», не має нам що запропонувати. Для Музіля він — свого роду замінник героя: не так, щоби персонаж позитивний, а швидше образ найменшого зла…
Роман побудовано так, що раз у раз чується критика на адресу Ульріха від різних персонажів. Діотима говорить йому, що він поводить себе так, «ніби світ повинен розпочатися лише завтра»; Клариса дорікає: «…ти знаєш, як треба, а чиниш якраз усупереч тому, що хотів би зробити!»; Аґата його звинувачує: «Все, тобою висловлене, ти щоразу береш назад» і т.д. і т.п. Кожна окрема така філіпіка, може, й не мала би вагомости, бо ж деякі висловлені особами, не вартими серйозної довіри. Скажімо, химеричною, експресивною, напівбожевільною Кларисою. Але разом вони створюють певну «ауру», яка до того ж збігається і з Ульріховою самокритикою і, головне, з тим враженням, що поступово складається про нього в читача. Навіщо, скажімо, Ульріх, вважаючи, що «в ім’я світу, який ще може прийти, слід тримати себе в чистоті», водночас за намовою Клариси допомагає втекти вбивці Моосбруґеру?
Проте найбезнадійнішою ульріхівською ескападою є саме та, що покликана реалізувати його власну позитивну «утопію» — «утопію інакшого (нераціоїдного, мотивованого й т.п.) стану в коханні». У зв’язку з наглою смертю батька Ульріх їде до провінційного університетського міста, де той служив, і в спорожнілому батьківському домі зустрічається з Аґатою, своєю рідною сестрою, яку не бачив з дитинства. Між ними постає духовна близькість, що переростає у взаємний потяг, стає коханням. Забороненість його важить не як виклик суспільству, а як форма вищого зосередження на самому собі. Ульріх «знав, що не тільки жартома, хоча і як порівняння, вжив слова «тисячолітнє царство». Якщо сприймати цю обіцянку всерйоз, то вона зводиться до бажання з допомогою взаємної любови жити в такому піднесеному стані, коли всі почуття й дії підтримуватимуть такий стан».
Це і є, за Музілем, «інакший стан». І частково до нього прилучився ще Тьорлес. Але в «Людині без властивостей» цей стан, власне, важить незмірно більше, бо стає пошуком виходу з глухого кута думки, спробою вирішити, як бути людині з неприйнятною для неї дійсністю, яку позицію щодо неї зайняти. «Природознавець, — читаємо в нотатках до роману, — дитина, яка розбирає іграшку, гуманітарій — той, якого вона хвилює. Грати з фантазією і водночас без неї… Але кожному відомо, що розбирання вже не заборонити. Тому важливо ізолювати вирішальну відмінність, здобути гормон фантазії, в цьому й полягають всі турботи про «інакший стан».
«Інакший стан», по суті, — «утопія» не в розумінні змісту, а саме в розумінні форми; ульріхівська експериментальна «методика» включає як аналіз, так і синтез, і — заради останнього — не тільки раціональний погляд на речі, а й, за словами Музіля, «містику дійсного», тобто елементи якоїсь міфологічної свідомости.
Ульріх й Агата ідуть до Відня, оселяються разом. Вони замкнулися від світу, майже ні з ким не спілкуються; лише іноді заскочить до них генерал Штум. Ульріх уникає зібрань, пов’язаних з «паралельною акцією», й провадить з Аґатою нескінченні бесіди про відносність моралі, про сумнівність любови до ближнього, про теорію пізнання, про мистецтво або розмірковує в тиші над цими й багатьма іншими предметами.