Людина без властивостей. Том I
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 9789662355017
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том I». Краткое содержание книги:
Марні клопоти, зіткнення корисливих інтересів, наївних сподівань, чиновної рутини, політичної безпорадности, — одне слово, те, що спостерігає головний герой роману Ульріх, будучи секретарем підготовчого комітету, і складає зміст першого тому «Людини без властивостей». Скликаються представницькі засідання, влаштовуються бучні прийоми, обговорюються складні процедурні питання, пожвавлюються націоналісти, пацифісти й вірнопіддані, різного роду винахідники, фанатики, мрійники шлють на адресу організаційного комітету проекти один химерніший за другий. Але і в самого організаційного комітету, і в уряду, і в імперської канцелярії й досі немає прапора, під яким належиться крокувати назустріч ювілею монарха. Проте граф Ляйнсдорф, виявляється, мав рацію: якось само по собі все йде, робота рухається, і це головне. А ідея, можливо, й додасться. В якийсь момент навіть здається, що нею обіцяє стати створення «Супового товариства імени імператора Франца-Йосифа». Що ж, Австрія й не таке вже бачила! Важливою є симуляція діяльности, яка відволікає гарячі голови… Це — підхід суто австрійський, продиктований мудрою дряхлістю і дряхлою мудрістю тутешньої влади.
Потім на горизонті проглядаються й більш урочисті цілі: «австрійський рік», «імператор-миротворець», «всесвітній рік» і т.п. Зрештою, само собою, незалежно від намірів учасників, а часом і всупереч їм, «паралельна акція» стає підготовкою до війни і в цьому одержує оту пошукувану «велику ідею».
Події світової історії обганяли музілівське неквапне, важке, ретельне письменництво. На той час, коли він зважився (та й то, як знаємо, вельми неохоче) оприлюднити перший том «Людини без властивостей», Франц-Йосиф, так і не доживши до ювілею, давно вже упокоївся, його держава розсипалася, як карткова хижка. Але Музіля це не збентежило: «Все, що проявилося у війну й після війни, — записав він у 1920 році в щоденнику, — існувало й до того». Він же не висміював минуле, а досліджував теперішнє й майбутнє того світу, до якого належала стара Австрія, засадничі вади якого вона так наочно репрезентувала, вірогідний кінець якого символізувала своєю загибеллю.
Апофеозом «паралельної акції» повинен стати 1918 рік: тоді виповниться сімдесят років від дня зішестя на престол Франца-Йосифа і тільки тридцять з того часу, як у родичів і суперників посів трон Вільгельм II. Але в 1918 році рухнули обидві імперії; старша взагалі розвалилася вщент, молодша перетворилася на республіку. Персонажі роману цього ще не знають, але читачам уже все відомо. І це кидає на вовтузіння з «паралельною акцією», на пристрасті, що розгулюються навколо неї, відсвіт мало не апокаліптичної іронії. Граф Ляйнсдорф керується принципом «laisser faire», розкішна Діотима (натяк на гельдерлінівську героїню), дружина сановного чиновника з міністерства іноземних справ і душа ляйнсдорфського комітету, красується на званих вечорах, генерал Штум фон Бордвер, відряджений військовим відомством до цієї «акції миру», клопочеться здобуванням користи для свого відомства, німецький промисловець Арнгайм приєднався до «акції», щоб прихопити нафтові родовища Боснії та Галичини; він упадає за Діотімою й проповідує свої погляди; галасливий поет Фойєрмауль (карикатура на Франца Верфеля) силкується спрямувати весь цей рух до річища своєї ідеї — людинолюбства, що є таким же жорстоким, як і людиноненависництво юного пангерманця Ганса Зепа, І все — намарне. Адже добу, за Музілем, здебільшого характеризує фатальний розрив між ідеями й вчинками людей.
Це завважив навіть бадьорий, діяльний, ретельний генерал Штум. На нього (у зв’язку з участю в «паралельній акції») ринуло ціле море ідей. І він вирішує скласти схему їх «дислокації», подібно до того, як генштабіст прокладає на мапі розташування воюючих армій. Результат виявився приголомшливий: «…розглядаючи одну з воюючих між собою груп, помічаєш, що вона поповнюється бійцями й думками не тільки з власних тилів, а й з запасів супротивника; ти бачиш, що вони безупинно, зненацька, без якої б то не було на те причини, відкривають вогонь по своїх; ти бачиш водночас, що ідеї безугаву перебігають туди й сюди, так що їх легко виявити то по один бік фронту, то по другий; одне слово, неможливо ні скласти план бою, ані провести демаркаційну лінію».
Усе це не може не надавати тканині роману певної розірваности. Музіль порівнював «Людину без властивостей» з каркасом ідей, на якому, ніби ґобелени, висять окремі клапті оповіді. Головний серед таких «Гобеленів» — «паралельна акція». Але є й інші: справа патологічного любострасника Моосбруґґера, історія божевільної ніцшеанки