Людина без властивостей. Том I
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 9789662355017
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том I». Краткое содержание книги:
Музілівський щоденник, хоча й аж ніяк не призначався для стороннього ока, як бачимо, зовсім не є інтимним; у ньому наявні елементи майбутнього літературного щоденника. В 1975 році швейцарський критик Р. Кізер опублікував книжку під назвою «Макс Фріш. Літературний щоденник». На його думку, цей жанр означує «витвір мистецтва нашої доби». Такий щоденник орієнтований не на автора, а на читача. Він, звичайно, ліричний, суб’єктивний, але майже не містить зізнань, як-то кажуть, сповідальних. Зате немало людських і письменницьких спостережень, художніх задумів, нереалізованих сюжетів. «Перша особа автора такого щоденника, — гадає Кізер, — не означає: я такий, я так живу, а швидше: так я бачу, так відчуваю. «Я» оповідача не відливається в образ, воно — медіум духа, індивідуальність якого проглядає крізь рольову функцію висловлювання». Майстер і типовий представник такого жанру — Макс Фріш, творець «Щоденника 1946 — 1949» і «Щоденника 1966-1971». Але в Кізера є підстави вважати, що починався цей жанр ще в щоденниках Музіля чи Кафки. Тим більше, що, на думку видавця й коментатора музілівських щоденників А. Фрізе, «кожний запис, кожний роздум, кожна примха думки, довірена паперові, непримітно складалися там в «організовану систему». Вона фраґментарна, але й внутрішньо цілісна. І в цьому розумінні аналогічна художній системі чи не найважливішого Музілевого звершення — роману «Людина без властивостей».
* * *
Якби Музіль не написав «Людини без властивостей», а написав «Тьорлеса» й деякі свої новели, він не здобув би місця на літературному Олімпі. Якби Музіль написав тільки «Людину без властивостей», його слава нічого не втратила би (хоча, зрозуміло, без інших першокласних речей ми знали б і розуміли його гірше). В цьому розумінні Музіля можна тлумачити як автора одного твору. В 1905 році (коли ще не був виданий «Тьорлес») в щоденнику з’являється згадка про задум «Людини без властивостей», і його поглибленням, розширенням, реалізацією письменник займався всю решту свого життя.
У написаній від третьої особи автобіографічній нотатці він викладає таке розуміння своєрідности «Людини без властивостей». «У цьому романі Музіль відмовляється від принципу видобувати з ґрунту дійсности на глибині взяті малі проби й описує свій світ в його універсальній широті». Музіль одного разу сказав, що «новели — це симптоматичні вчинки людини», а сучасний роман, в його розумінні, це «суб’єктивна філософська формула життя», яка охоплює і всю людину, й всю складність її стосунків з часом, з історією, і насамперед з державою.
У новелах і в «Тьорлесі» (який в певному роді також є новелою) часто-густо трапляються австрійські реалії, але все це існує буцімто на периферії «душевної пригоди», якщо не в ролі чогось другорядного, то, в усякому разі, само собою зрозумілого. Там, швидше, жив якийсь австрійський дух, та й то у вигляді «проб». У «Людині без властивостей» час і місце визначені з цілковитою точністю. «Австрійський» час й «австрійське» місце: 1913 рік, напередодні вбивства габсбурзького спадкоємця престолу й початку світової війни, і Відень, столиця габсбурзької монархії. Хоча оповідач і попереджає не без іронії, що «назві міста не слід надавати надто великого значення», це вже з іншої гри. Адже Австрія постає в романі не тільки як така — вона водночас і «модель».
Ґротеск, закладений уже в самому об’єкті зображення, спонукав до посилення, загострення романної ситуації, спокушав довести її до певної межі абсурдности. І Музіль вигадав інтриґу, в кривому дзеркалі якої відбилася безнадійна неймовірність соціального й державного устрою Дунайської імперії. Вона одержала назву «паралельної акції».
У близьких до трону колах стає відомо, що германський союзник і суперник розпочав підготовку до святкування в 1918 році тридцятиріччя правління Вільгельма II. Оскільки на цей же рік припадає сімдесятирічний ювілей царювання Франца-Йосифа, в Каканії вирішили не пасти задніх. Ідеї, яка надавала би цьому заходові бодай який-небудь сенс, нема, але керівник усього починання, старезний граф Ляйнсдорф, не бентежиться: в потрібний момент щось та знайдеться; Австрія давно існує без конструктивної мети, і це нікому не заважає.