Повна академічна збірка творів

На «Баснях...», особливо "бабаївського" циклу, виразно позначився досвід роботи Сковороди над філософськими діалогами. Недаром мораль, або "сила", цих байок годна часом набагато перевершувати обсягом саму фабулу, а за стилістикою нагадує власне філософський текст. Прикметно й те, що майже всі фабули своїх байок Сковорода будує у формі яскравих діалогічних сценок. Філософською є також основна тема, якою переймається Сковорода-байкар, - "сродність". Добра половина всіх «Басен...» присвячена саме їй: «Жаворонки», «Колеса часовій», «Орел и Сорока», «Голова и Тулуб», «Оселка и Нож», «Орел и Черепаха», «Собака и Кобыла», «Пчела и Шершень» та інші. Персонажами байок виступають передовсім тварини й птахи, а також люди, стихії, приладдя, коштовне каміння тощо. Почасти вони взяті Сковородою з традиційних езопівських сюжетів, як-от, приміром, Орел та Черепаха, Гній; почасти - з популярних емблематичних енциклопедій (Змія, що скидає із себе линовище, Верблюд та Олень), а почасти є цілком оригінальними, як-от дзиґарські коліщата, Вітер чи Брусок.

Близькими "родичками" байок Сковороди є притчі «Благодарный Еродій» та «Убогій Жайворонок» (обидві написані 1787 року). Власне кажучи, це ті самі байкові фабули, тільки що куди більші за обсягом - своєрідне поєднання байки та філософського діалогу. Сковорода написав їх уже під кінець життя й присвятив передовсім проблемі виховання. Так, у притчі «Благодарный Еродій» розмову про виховання ведуть двоє: мавпа на ім'я Пішек та молодий лелека Єродій (обидва ці образи взяті з емблематики, де вони символізували погане та гарне виховання). Мавпа вихваляє модне виховання, тимчасом як Єродій обстоює виховання природне. "Буде кто чего хощет научитися, к сему подобает ему родитися..., - стверджує він. - Аще же кто дерзает без Бога научить или научитися, да памятует пословицу: 'Волка в плуг, а он в луг'". Окрім того, додає вже від себе Сковорода, добре вихована людина ніколи не буде "безобразно и бѣсновато гонитися за мырскими суєтами", адже безодню нашого серця не може вдовольнити ніщо, крім неї самої. Про добре виховання та про "божевільну гонитву за світовою марнотою" ідеться також у притчі «Убогій Жайворонок». Однак Сковорода говорить тут не так про окрему людину, як про всю українську людність. Філософ ладен бачити в Україні останній відблиск "золотого віку", коли люди шанували Правду з власної волі, а не з примусу. Недаром персонажі цієї притчі розмовляють про те, як стародавня богиня справедливості Астрая, котра правила цілим світом за "золотого віку", відколи людьми опанували всілякі зіубні пристрасті, знайшла собі останній прихисток в Україні. Якраз у рідному краю жайворонка Сабаша, тобто самого Сковороди (ім'я "Сабаш" означає те саме, що й "Варсава"), "водворялася простота и царствовала дружба, творящяя малое великим, дешевое дорогим, а простое пріятным. Сія землица была часточка тоя земельки, гдв странствовавшая между человѣки Истина и убѣгающая во злѣ лежащаго міра сего, послѣдніе дни пребыванія своєю на землѣ провождала и остатній роздох имѣла, дондеже возлетѣла из долних в горнія страны". В есхатологічно-міленарному сюжеті про боротьбу Правди з Кривдою Сковорода відводить своїй вітчизні особливе місце. Загалом беручи, притча «Убогій Жайворонок» - це алегорія про "срод-ність" українців до добра та про їхню "несродність" до зла. І мудрий жайворонок Сабаш, і нерозважливий тетервак Фрідрік, і дятел Немес "сродні" поміж собою, бо всі вони, на відміну від нетопирів чи яструбів, зроду добрі.