Корабель з райдужними вітрилами
- Автор: Билкун Николай Васильевич
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Корабель з райдужними вітрилами». Краткое содержание книги:
І тут Іржик зловила себе на тому, що їй подобається його обличчя.
Він буцматий, круглоголовий, чоло у нього і не високе і не вузьке, звичайне. Іржик якось йому, напівжартома, напівсерйозно, сказала, що лоб його належить саме до тих лобів, якими дуже зручно пробивати стіни. І він, ніскільки не образившись, погодився з нею.
Волосся у Максима жорстке, кучеряве, здається, всі волосини на його голові пересварилися, не спілкуються, і кожна волосина росте собі в той бік, який їй подобається. Тому голова у Максима кудлата, як у ведмедя. Невідомо, знайшовся б на світі такий перукар, який згодився б зробити у нього на голові якусь подобу зачіски? їй здавалося, що таке волосся має бути лише в дуже впертих людей. Правда, дурні теж бувають впертими, а впертість розумних називається наполегливістю, проте, хоч Максим і розумний хлопець, впертості йому не позичати. Ніс у Максима короткий, обрубаний, але теж цікавий по-своєму. Що? Ніс не може бути цікавим? Ого, ще й як! Словом, вона такий ніс бачила на якомусь портреті стародавніх часів, і «носив» його хтось з видатних людей того часу. Одного разу їй хотілося сказати про це Максимові, але потім вона подумала, що хоч ніс у нього й короткий, він може багато «набрати» на цей ніс. Щодо пальців, то вони у Максима зовсім не музикальні. Коли він брав той м'яч, Іржику його руки і особливо пальці здалися надзвичайно довгими, а вже за кілька хвилин, сидячи на поренчатах лоджії, вона помітила, що руки у нього короткопалі. Ні, це не нервові пальці каліки, кожен короткий палець Максима надзвичайно спокійний і завжди знає, що йому робити.
Він спостерігав за тим, як вона робила сирники, і раптом запитав, якось щиро і серйозно:
— Іро, скажи, тобі подобається домашня робота?
Це чи не вперше він назвав її Ірою, а не Іржиком. Її здивувало навіть не саме запитання, скільки тон його, інтонація. І вона зрозуміла, що на так просто поставлене запитання треба просто відповідати. Тому сказала:
— Подобається.
— Подобається варити, пекти, мити посуд, натирати підлогу, прати білизну, прасувати, церувати шкарпетки?
У неї на язику крутилося щось дошкульне, але вона не дозволила тому дошкульному зісковзнути з язика, а просто пояснила:
— Бачиш, Максиме, я не кажу, що всі ці роботи такі вже приємні, але мені завжди подобається кінцевий результат. А подобатись він може лише в тому випадку, коли він хороший. А бути хорошим він може лише тоді, коли виконуєш ту чи іншу роботу добросовісно. Отож я вважаю, що краще зробити хороше або вже ніяк не робити. І коли я щось роблю, я завжди думаю про завершення. Навіть коли я стартую, я завжди думаю про фініш. І по дорозі до фінішу я не люблю, щоб попереду мене маячіла чиясь спина. Тут я викладаю всі сили, які в мене є.
— Е, ні, — насупився Максим, — ти трохи збочила. Спорт — не робота!
— Ну, це як сказати.
Вони мало не засперечалися, але першою спохватилася вона. І просто, так, як він запитував у неї, Іржик запитала у нього:
— А чому тебе зацікавило моє ставлення до домашньої копіткої роботи?
— Бачиш, Іро, є чимало мудрих, але надзвичайно необхідних робіт, які хоч до смерті роби — ордена за них не дадуть.
— Ну, чому ж, — заперечила вона.
— Хто дасть орден за церування шкарпеток чи за миття тарілок?
— Ну-у…
Але він перебив її:
— Я знаю, що ти хочеш сказати! Звичайно, кухарів нагороджують орденами. Хоч значно рідше, ніж сталеварів, але нагороджують. І посудомийку можуть відзначити, і ще якусь працівницю чи працівника із сфери побутового обслуговування! Але та робота, що її виконують дома наші мами, наші бабуні, сестри, ким відзначається вона?
— Мала б відзначатися вами, мужчинами.
— Правильно, — покрутив він своєю волохатою, ведмежою головою. — Але ти мене не до кінця розумієш. Я хочу сказати ось про що. Даремно дорослі приховують від нас, що робота в житті може трапитися і не творча, і не натхненна, але страшенно необхідна! І зробити ту буденну, «сіру» роботу справді натхненною може тільки знаєш що? Тільки усвідомлення того, що вона таки справді необхідна людям. А просторікувати взагалі про якусь абстрактну роботу, яка будь-що повинна бути творчою і натхненною, мабуть, не варто…