Корабель з райдужними вітрилами
- Автор: Билкун Николай Васильевич
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Корабель з райдужними вітрилами». Краткое содержание книги:
— Ти що? Без руки хочеш зостатися? Цапоие зубами так, що…
А вона спершу наче б злякалася, а тоді як зарегоче:
— Ну, ти мене розігруєш! То в тебе свиня, на своїх коротеньких ніжках, швидше від коня бігає, то вона в тебе кусається, як тигр. А вона часом не літає, ця симпатична свинка?
Я сердито сказав:
— Може полетіти. Тільки для цього з неї спершу треба зробити ковбасу і продати ту ковбасу в якому-небудь буфеті, що в аеропорту. Тоді полетить, чому не полетіти?
І вона засміялася, весело так, дзвінко, на всю леваду, і запитала, як мене звати.
Я їй сказав, що звати мене Василь, а прізвище моє Сорока. Ще сказав, що Сорок у нас півсела. А вона сказала, що її звати Ірою, але всі друзі звуть її Іржиком, і що коли я хочу, то теж можу звати Іржиком, бо вона до цього свого другого імені чи прізвиська вже звикла. І ще сказала, що прізвище її Войтенко і що вона разом з своїми однокласниками приїхала до нас в колгосп на практику.
Так ми познайомились.
І тут я нашим шкільним музеєм похвалився. Власне, він вже не шкільний, а сільський, колгоспний, бо в школі експонати давно вже не вміщуються. З школи наш музей почався, але скоро йому в піонерській кімнаті стало тісно, і нам дали кімнату в Будинку культури. Правління колгоспу вирішило. Такі музеї тепер вже не дивина, вони в багатьох селах є. Особливо там, де в школі історію, викладає вчитель, який дуже любить свій предмет. Такий, наприклад, як наш Сава Микитович. Він вважається директором нашого сільського музею на громадських засадах, а я наче б його заступником. Не хочу хвалитися, але таки не «наче», а справді. У мене навіть ключ від музею є.
Я запропонував Іржику подивитися наші експонати, і вона з радістю погодилась. Навіть про кабанчика забула. І про те, що йому боляче, бо мотузок у ногу вп'явся.
В нашому музеї, який я відкрив своїм ключем (був будній день, всі на роботі, і в Будинку культури сиділа тільки бібліотекарка), Іру чомусь найбільше зацікавило веретено. Були там куди цікавіші експонати, а от її чомусь веретено зацікавило.
І вона запитала:
— Можна взяти його в руки?
— Візьми, коли хочеш.
Вона взяла гострим кінцем веретена в палець себе поштрикала і сказала:
— Отак колись принцеса вкололася, заснула і проспала тисячу років.
Це з казки, знаєте? А я чомусь сказав:
— Білоручка і нероба була, твоя принцеса. Тільки взяла в руки веретено, як покололася і заснула. Помотиляла б ним як слід, спати б перехотілося.
І тоді Іра серйозно так запитала мене:
— Як ти думаєш, я б швидко навчилася прясти?
— Не знаю, — сказав я. — Я не пряв, бо не чоловіча це робота.
І тоді вона почала мене розпитувати, чи користуються ще зараз веретеном? І я їй сказав:
— Ого! Ще й як! Хоч би й моя бабуся. Вона здорово пряде вовну на рукавиці і шкарпетки. Веретено у неї в руках аж фурчить.
Ірі страшенно захотілося побачити це на власні очі. І я їй пообіцяв, що заведу до своєї бабусі і вона все побачить, а коли захоче, то бабуся може і її навчити, коли їй вже так хочеться. Тільки їй це, мабуть, ні до чого.
— Чому — ні до чого? — щиро здивувалась вона. — Раз мені цікаво, значить, «до чого».
І я слова свого дотримав. Але спершу вона познайомила мене із своїми друзями. Ми другого дня на полі з ними зустрілися. І тут знову можна було поговорити про те, що булки на деревах не ростуть.
Пололи вони соняшники. І ми разом з ними. І раптом Кирило Куличенко заявляє:
— Та воно ж все зелене! Як же його відрізнити, де культурна рослина, а де бур'ян? Все ж зелене! Так можна вирвати те, що не треба було виривати, і залишити собі рости те, що треба було вирвати.
Наші почали сміятися. Їм було смішно. Бо що може бути простішим — відрізнити бур'ян від соняшника? І я почав показувати — пояснювати Кирилові, чим листочки соняшника відрізняються від листочків бур'яну. Як на мене, то взагалі, що між ними може бути спільного, а от Кирилові як він сказав: «Всі вони на одне лице».
А потім Кирило сперся на сапу і почав фантазувати:
— А чи не простіше було б селекціонерам вивести такі сорти, зробити так, щоб культурна рослина відрізнялася від бур'яну перш за все кольором? Хай собі бур'ян буде зеленим, а кукурудза хай буде блакитна. Уявляєте, тріпочуть на вітрі блакитні листочки, а зелений бур'ян на їх фоні одразу ж виділяється, видно де що. А соняшник можна вивести фіолетовий, а ще там якусь гречку рожевою, а…
Тут Вадя Іванов не витримав і накинувся на нього:
— Ти чого сюди приїхав? Працювати чи фантазувати?