Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
Тому Оксана запропонувала взяти навмання кілька оголошень. Вийти на контакт з їхніми авторками. Й дізнатися, чи не спілкується котрась із незнайомцем. Шанси мізерні, проте ними слід скористатися. Переговори слідча Горчакова взяла на себе.
І отримала результат: така собі Галина Новикова, менеджер із продажу салонних меблів, зізналася: вже тиждень веде досить приємне листування з незнайомим чоловіком. Приємність полягала в тому, що він, на відміну від більшості віртуальних дон-жуанів, не закидає їй сороміцьких запитань на кшталт: «А які в тебе цицьки?». Навпаки, в його манері спілкування є щось шляхетне.
Галина Новикова теж чула про душителя самотніх жінок, через те не поспішала форсувати події. Оксана, поспілкувавшись із нею телефоном сорок хвилин, умовила жінку запросити шляхетного незнайомця до себе в гості, спокусивши інтимною вечерею на двох. Отримавши таку бажану для себе пропозицію, маніяк тимчасово згорне пошук інших жертв. Таким чином, сищики до всього ще й виграють час та отримають невеличкий перепочинок.
У квартирі Галини Новикової на шляхетного вбивцю чекатиме засідка.
— Що з вами? — перепитала Оксана. — Ніби все було в порядку…
— Трошки мандражить, — нарешті заговорила Галина, яку навіть озброєний опер чомусь не заспокоював, а навпаки — ще більше лякав.
— Скільки разів вам казати — ми поруч, у спальні, — слідча Горчакова намагалася говорити спокійним тоном. — Він не встигне заподіяти вам шкоди.
— Це все добре, — Новикова нервово потерла руки, долоні яких зрадницьки свербіли ось уже тривалий час. — Тільки для чого так буквально все сприймати? Ми… ви збираєтеся ловити вбивцю. Навіщо в такому разі оця декорація?
Жінка кивнула в бік кухні, де на столі чекала вечеря на двох: коньяк, сир, овочевий салат, бутерброди з червоною ікрою, викладені на зелене салатне листя, фрукти. Приблизно так накривали стіл всі жертви.
— Все натурально, — пояснив Ігор Душний, який здебільшого мовчав, і від чоловічого голосу Галина несподівано для себе здригнулася.
— Що — натурально? — жінка повернулася до опера всім корпусом.
— Думаю, Оксана правильно розрахувала. Знаєте, коли вже повинна відбутися вистава, то декорації, як кажуть, мусять бути відповідними. Вечеря, Галю — це така його фішка, обов’язкова умова. Його ж на вечерю запросили, вірно? Ну, не побачить падлюка накритого столу…
У Галини Новикової були свої думки з цього приводу. Вона навіть зібралася їх озвучити. Не лише тому, що вже починала обтяжуватися своєю роллю приманки, а й через бажання за розмовами приховати свій справжній страх. Тільки вона нічого не встигла сказати. Завмерли і її гості.
Бо у двері подзвонили.
Годинник на стіні показував рівно восьму вечора. Гість прийшов без запізнення.
З
— Ой! — Галина Новикова не втрималась — скрикнула від нервового напруження.
Опер Ігор при цьому машинально потягнув з заплічної кобури табельний «Макаров». З усіх присутніх тільки жінка-слідчий, якій належала ідея засідки, зберігала спокій.
— Тихо, — вона жестом стримала активність старшого лейтенанта, поклала руку на плече Галини. — Все під контролем. Ти не спіши пестиком махати, а як пече — на запобіжник його постав. Не дай Бог…
— Я не знімав! — образився за підозри в некомпетентності опер, та все ж таки перевірив зброю — справді, собачка запобіжника на місці.
— Дарма, — повчально зауважила Оксана Горчакова. — Мій тато-танкіст учив: зброя завжди повинна бути готова до бою. Навіть якщо солдат у глибокому тилу.
Опер скреготнув зубами: підловила-таки, хвеська язиката. Натуру слідачки чіплятися до слів і на цьому будувати свої допити знали не лише в міській поліцейській управі. Та пістолета все ж таки сховав, перехопивши сповнений неприхованого переляку погляд Галини, яким вона втупилась у «Макаров».
Дзвінок повторився.
Оксана кивком голови звеліла Душному сховатися в спальні.
Той підкорився.
Сама вона, трошки подумавши, зайшла за ним, приклала пальця до вуст. Тим часом Галина, поправивши для чогось зачіску та обсмикнувши сукню, пішла відчиняти.
А тоді «мисливці», що затаїлися в спальні, почули знайомий голос:
— Де ви там? Виходьте, відбій повітряної тривоги!
Вийшовши зі спальні, Горчакова і Душний побачили у вітальні майора Токаря. Начальник «убивчого» відділу був помітно не в гуморі. Галина ж, навпаки, не приховувала полегшення.