Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
Або так — або дії жертви не мали жодного пояснення.
Спроби переглянути електронну пошту вбитої виявилися марними. Всі вхідні, отримані листи, а також чернетки вбивця перед тим, як піти, видалив. А поштову скриньку, де могли зберігатися копії, старанно почистив. Звісно, жодних відбитків пальців та інших слідів він після себе не лишив.
Спочатку, поки не сталося наступного вбивства, «убійники» товклися на місці, відпрацьовуючи наперед безперспективні версії, аби демонструвати бодай якусь ефективність роботи. Та рівно за тиждень аналогічним способом та за аналогічних обставин вбили ще одну жінку. Теж самотню. Щоправда, знімала квартиру, власної не мала. Теж середнього віку, лише три місяці не дожила до тридцяти восьми. Теж пересічної зовнішності: не красуня, але й не потвора. Також, за інформацією колег та подруг, шукала серйозних знайомств через Інтернет. Років десять як розлучилася, дітей Бог не дав. Працювала бухгалтером у невеличкій фірмі. Гола, на розстеленому ліжку, задушена.
На кухні — вечеря на двох.
Потім, коли кількість убитих самотніх жінок, котрі старанно накривали стіл для свого фатального гостя, налічувала вже чотирьох, начальник управління карного розшуку оголосив у відділі тотальну мобілізацію. Свої ідеї щодо негайного пошуку маніяка мусив запропонувати кожен. І ось сьогодні, на традиційній ранковій нараді з начальником «убивчого» відділу майором Токарем, така ідея прозвучала.
Озвучила її Оксана Горчакова, слідча прокуратури. Вона вела цю об’єднану з чотирьох епізодів справу.
Її ідею начальник управління привселюдно кваліфікував як «казочку». Оксана, яка перед цим уже вислухала думку кожного з присутніх тут офіцерів, обмінялася з Токарем багатозначними поглядами. Майор витримав театральну паузу, тоді заговорив, старанно добираючи слова:
— Думаю, Оксана Михайлівна знає, що каже. Бо вона — жінка. Причому — самотня жінка середнього віку, їй легше стати не тільки на місце жертви, а й на місце вбивці.
— Так чого ж вона себе не запропонує як приманку? — роздратовано поцікавився господар кабінету.
— Тому, — терпляче пояснила Оксана, перехопивши ініціативу Токаря, — що я за цей місяць достатньо засвітилася і перед телекамерами, і взагалі — перед журналістами. Наш серійник — хто завгодно, лишень не ідіот. Він напевне відстежує все, що з’являється в газетах, Інтернеті та по телевізору про цю справу. Якщо я відчиню йому двері, він тут таки впізнає мене. Слід діяти напевне, аби приманка не викликала в нього підозри.
— Нехай, — начальник управління повів плечима, ніби погони форменого кітеля раптом почали йому тиснути. — Давайте від самого початку. Докладно, в деталях: як пропонуєте його спіймати…
2
— Не боїтеся? — запитала Оксана.
Жінка не відповіла, тільки нервово глипнула на циферблат настільного годинника, сувеніра у формі смаженого млинця.
У цій невеличкій квартирі їх було троє: сама слідча Горчакова, старший лейтенант Ігор Душний, опер з «убивчого» відділу, і Галя, хазяйка, ровесниця Оксани, самотня жінка середнього віку та пересічної зовнішності. Саме таких любить роздягати і душити серійний маніяк.
Ідея Оксани оригінальною не була — зловити вбивцю на живця, влаштувавши йому пастку. Але сама вона, хоч і підходила за всіма ознаками, в ролі приманки для маніяка себе не бачила.
Не тому, що чогось боялася.
Навпаки, слідчу Горчакову позаочі називали «тітка з яйцями». Та й сама вона іноді обмовлялася, що мусила народитися мужчиною. Принаймні, хлопчачі замашки в доньки розвивав ще батько, офіцер танкових військ. Як вірити в теорію індійських йогів про реінкарнацію, часом зауважувала Оксана, то в минулому житті вона точно була чоловіком-воїном.
Звісно, все це сприймалося як жарт, та в кожному жарті, як справедливо кажуть, є дещиця правди.
Отже, пояснила слідча Горчакова, серійний убивця напевне відстежує оголошення про знайомства в Інтернеті й веде кілька листувань водночас. Бо, як уже відомо, всі чотири жертви досить довго спілкувалися зі своїм новим знайомим у віртуальному світі. Навіть хвалилися приятелькам: мовляв, уже давно з ним листуюся, такий цікавий чоловік, пора б і познайомитись. Після першого: «Привіт, як справи, мене звати Вася!», ніхто, навіть переконана авантюристка, не готова призначити інтимну зустріч у себе вдома з романтичною вечерею.
Звісно, сказала Оксана, вона може зареєструватися на відповідних сайтах і подати своє оголошення. Проте, по-перше, нема гарантії, що вбивця клюне саме на неї. По-друге — що він взагалі клюне. А по-третє, навіть якщо і клюне, чергову «пасію» серійник вибиратиме досить довго. В ситуації, що склалася, навіть кілька днів — марна витрата часу. Бо ніхто не дасть гарантії, що паралельно з черговим віртуальним фліртом маніяк не навідається до вже наміченої жертви.