Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
Витягнувши зі своїх штанів міцний добротний шкіряний пасок, Ігор обережно перевернув п’яного злодія. Завів його руки за спину і стягнув їх разом. Вперше в житті він, Ігор Баркаш, бізнесмен, голова фірми, що торгує комп’ютерами оптом і вроздріб, зв’язував людину. Діяв господар квартири незграбно і невміло, зате в процесі цього дійства його охопило невідоме дотепер відчуття. Подібне до того, яке відчуваєш під час виграшу. Та все ж таки не зовсім воно.
Як керівник, наділений певною, але обмеженою різними правовими нормативами, владою, Ігор раптом відчув владу конкретну. Над конкретною людиною, яка проникла в його дім, намагалася вкрасти його речі і в результаті впилася до нестями його віскі. Хоч що кажи, а ось так узяти і зв’язати когось із своїх підлеглих, наприклад — старшого менеджера з продажу, керівник фірми дозволити собі не міг.
Переконавшись, що руки злодія зв’язані міцно, Баркаш без жодних мук совісті обстежив кишені його куртки кольору хакі. В правій боковій знайшов два ключі, дуже схожі на його власні. Значить, його припущення правильні: злодію вдалося отримати дублікат. Кинувши ключі на підлогу, Ігор продовжив обшук. У внутрішній кишені знайшлися водійські права. Цікаво, куди він такий поїде, на чому і як далеко заїде… Так-с, Ковалевський Денис Петрович, дуже приємно познайомитись.
Ігор заховав конфісковані права у задню кишеню своїх штанів.
А це що таке?
В одній кишені з правами лежало ще щось. Видобувши черговий трофей, Ігор глянув на нього — і раптом передумав викликати поліцію. А саме так він і збирався вчинити. Кінець кінцем, не влаштовувати ж тут кривавий самосуд. Та й не вийшло б кривавої розборки: бізнесмен Ігор Баркаш не переносив вигляду навіть власної крові, коли траплялося порізатися або кров йшла носом під час перепадів артеріального тиску — так буває під час різкої переміни погоди.
Проте тепер, після несподіваної знахідки, Ігор поміняв свої плани.
Адже в кишені разом із правами злодій носив колоду карт.
2
Кинувши колоду на журнальний столик, біля порожньої пляшки, Баркаш рішуче пройшов на кухню.
Набрав повну каструлю холодної води.
Вилив її на голову сплячого.
Той зарепетував від несподіванки, почав фиркати, а хазяїн уже облив його знов, не переймаючись тим, що може зіпсувати диванне покриття. Нарешті злодій очуняв, спробував спертися на руки. Йому це не вдалося, і той, кого, якщо вірити документам, звали Денисом Петровичем Ковалевським, незграбно завалився на бік. Взявши злодія двома руками за вилоги куртки, Ігор посадив його рівно і для більшого ефекту відважив два ляпаса.
— Е, ти чого! — запротестував Денис.
— А ти як думаєш? Добрий ранок, товаришу! Вірніше, доброї ночі.
— Уже ніч? — щиро здивувався злодій.
— Нуль годин п’ятнадцять хвилин, — Ігор кивнув на настінний годинник. — Що ж ти, братчику, так облажався? Ти, мабуть, поганий злодій. Або — дурний злодій. Хоча дурний і поганий — навряд: ключі, бач, змайстрував, сюди пробрався. Мабуть, не один день мене випасав, либонь розпорядок дня знаєш. Чи ні?
— Так, — похмуро кивнув Денис.
— О, вже не зовсім віслюк… А взяв і нажерся до нестями… Не міг пляшку з собою прихопити і десь потім за моє здоров’я… той? — Ігор клацнув себе вказівним пальцем по горлу.
— Та міг, — погодився злодій. — Тільки раз ковтнув — добре пішло. Потім ще раз, ще…
— Оклигав — гіпс, — підсумував Баркаш, натякаючи на скручені руки полоненого. — Давай вирішимо, братчику, що з тобою робити.
— Є варіанти? — обережно запитав злодій.
— Варіанти завжди є. Граєш? — Ігор узяв із журнального столика конфісковану колоду. — Мало того, що бухаєш на роботі, то ще й азартні ігри… Наркота мабуть теж є, а?
— Що я — зовсім кінчений? — щиро обурився Денис. — То малолітки, втрачене покоління.
— Ага. Ти, значить, дорослий. Знаєш, не схоже за вчинками, — розвів руками Ігор. — Ну, то як, катаєш у карти?
— Буває, — Денис повів плечима. — Час від часу.
— Покер, бридж, преферанс?
— То для інтелігентів. Ми з пацанами так… у «двадцять одне» коли побавимося…
— В «очко»? — здивовано перепитав Ігор. — Та-ак… І почім граєте? По щиглях?
— По грошах! — образився Денис. — Я взагалі-то, — тут злодій по-хлопчачому шморгнув носом, — сюди прийшов через борг. Програвся, коротше. Картярський борг — борг честі. Туди-сюди, поставили на лічильник…
— Багато продув? — швидко запитав Ігор, але тут таки сам себе перервав: — Добре, не моя справа. У мене до тебе, Денисе Петровичу, ділова пропозиція є.