Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
— Що? — коротко запитала Оксана.
— Облом, що! — махнувши рукою, Токар присів на краєчок старенького крісла. Горчакова примостилася навпроти на дивані, опер лишився стояти. Пістолет у його опущеній руці виглядав тепер безглуздою дитячою іграшкою.
— Тобто? — перепитала слідча.
— Тобі, Оксано Михайлівно, пояснити популярно, що означає слово «облом»? Нерви нашим орлам лікувати треба! Весь особовий склад відправити у відповідний санаторій за рахунок МВС! Ну, не стало терпцю в одного опера! Побачив, як підозрілий дядько до під’їзду підходить, захотів у героя погратися! Ваші документи, каже! Ось так, мудило, зупиняє і каже: «Ваші документи!». Ще й культурний, мать його: «вибачте» сказав!
— Ну! — вирвалося в Душного, хоча він уже давно все зрозумів.
— Гну! — в тон йому відповів Токар. — Мужик розвернувся — і тікати! Замість того, аби зайти сюди, почати душити хазяйку і…
— Слухайте, кінець кінцем, ви в мене вдома! — зірвалася Галина. — Мало того, що я дозволила… ризикувала…
— Спокійно! — Оксана підвелася. — Галю, він не хотів, у нього вирвалося. Бо, вибачте за гру слів, все зірвалося… А вам, Юрію Дмитровичу, все ж таки хоч іноді треба стежити за своїми словами.
— Повчіть мене ще манерам! — Токар стукнув себе кулаком по коліні. — Через одного дурня така крута ідея, ваша, між іншим, псові під хвіст пішла! У вас курити можна? — він повернувся до Галини.
— Добре хоч запитали, — зауважила жінка. — Взагалі-то я теж ніяк не кину, але курю або на кухні, або на балконі. Та коли нерви… Куріть тут, чого вже.
Вона подала майорові надщерблену глиняну попільничку. Токар закурив, нікому не пропонуючи. Якийсь час усі мовчали. Нарешті Душний обережно поцікавився:
— І хто ж там у нас такий нервовий?
— Докурю — підемо, познайомишся, — майор струсив попіл, зробив нову глибоку затяжку. — До речі, Оксано Михайлівно, про ідеї. Не тільки у вас вони виникають. У мене теж одна цікава зродилася. Не знаю, чи допоможе… Коротше, мені здається, наш любитель віртуальних знайомств спочатку душив свої жертви, а потім уже роздягав їх. Далі сам розстеляв постіль, вкладав тіла…
— Дуже цікаво. Надто ж — мені, — обурилась Галина.
— Насправді, цікаво, — слідча Горчакова поставилася до слів майора досить серйозно. — Для чого, по-вашому, убивця це робить?
— Поки не знаю, — знизав плечима Токар. — Мені просто в голову стукнуло… До вечері ніхто не торкався в жодному з випадків. Це що, вони після тривалого віртуального спілкування і якихось двадцяти-тридцяти хвилин особистого знайомства до діла, так би мовити, переходили? Не буде жінка швидко стелити чисту білизну і роздягатися для абсолютно незнайомого мужика. Здибанка через Інтернет навіть у часи новітніх технологій — не повноцінне знайомство, згода?
Дивився він при цьому не на Оксану, а на хазяйку квартири. Та мовчки кивнула, не бажаючи більше нічого коментувати.
— Значить, я собі так і припустив: жертва довіряла новому знайомому достатньо, аби впустити його в квартиру, і навряд чи довіряла безмежно, аби відразу почати готуватися до інтиму. Вбивця ж хотів показати: все було навпаки. Його цікавить насамперед секс, шалена пристрасть. Результат — труп.
— Може й так, — знизала плечима Оксана. — Лишається зрозуміти, для чого він це робить. Ваша версія дає новий харч для роздумів. Подумаємо.
— Ну, тоді гайда думати, — докуривши, майор Токар поставив попільницю на бильце крісла і підвівся. — Заразом, Ігоре, познайомлю тебе з нервовим колегою.
Швидко попрощавшись, усі троє залишили квартиру.
Легше від цього Галині Новиковій не стало.
Вона пройшлася кімнатою, зайшла на кухню, якийсь час роздивлялась сервірований на двох стіл, для чогось поправила виделку біля однієї з тарілок, тоді закурила, аби заспокоїтися остаточно.
За сорок хвилин у двері знову подзвонили.
4
— Пустите? — запитала Оксана Горчакова, тупцяючи в дверях.
Галина мовчки відступила, пропускаючи несподівану гостю. Та пройшла, розстебнула плащ, скинула туфлі, ставши відразу на кілька сантиметрів нижчою.
— Здивовані?
— Відверто? Здивована, — призналася Галина Новикова. — Я думала, ви і ваші колеги-чоловіки на сьогодні вже дали мені спокій.
— А вам так хочеться, аби чоловіки дали вам спокій?
Не знаючи, що треба відповідати в таких випадках, Галина спасувала. Як, зрештою, більшість людей, з якими спілкувалася слідча.