Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р. У 1920–1922 рр. — старшина 20-го куреня 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 34–36.
(28.12.1885-04.05.1919) — сотник Дієвої армії УНР (посмертно).
Походив з родини учителя. Закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. 23.07.1914 р. був мобілізований однорічником 1-го розряду до 67-го піхотного Тарутинського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня. Був двічі поранений. 06.11.1914 р. отримав звання прапорщика 01.06.1915 р. закінчив 4-ллісячні курси Олексїївського військового училища. З 03.02.1916 р. — начальник поліцейської команди
17-ї піхотної дивізії. З 03.03.1916 р. — командир взводу дивізійного обозу 17-ї піхотної дивізії.
На І Всеукраїнському військовому з'їзді 18–20.05.1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового комітету. З березня 1918 р. — секретар Військового міністерства УНР, начальник воєнно-комісарського відділу Українського Генерального штабу. З грудня 1918 р. — начальник загальної управи Військового міністерства УНР. Героїчно загинув у бою під с. Розваж Острозького повіту Волинської губернії. Під № 1 довічно занесений до списків Армії УНР.
Селецький Федір, фото 1919 року (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 137.759; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 170; Кедровський В. В боротьбі за Державність//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 9—22.
(1894–1920) — повстанський отаман.
Останнє звання у російській армії — прапорщик.
У 1917 р. служив у 2-му Українському козацькому полісу ім. П. Полуботка військ Центральної Ради. У листопаді 1918 р. сформував у Лубнах окремий партизанський загін, на чолі якого брав участь у боях проти гетьманських частин під час протигетьманського повстання. У січні 1919 р. переїхав на Правобережну Україну, де загін був розгорнутий у т. зв. Запорізьку бригаду ім. С. Петлюри у складі двох куренів при кінній та кулеметній сотнях. Після перебування на фронті у березні 1919 р. залишки бригади в середині травня 1919 р. були передані до складу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. 01.05.1919 р. І. Семосенко був заарештований та перебував під слідством за звинуваченням в організації єврейських погромів. У жовтні 1919 р. був звільнений з кам'янецької в'язниці частинами Збройних Сил Півдня Росії, які вступили до міста. З 17.01.1920 р. був військовим комісаром та командувачем т. зв. червоних повстанських військ Брацлавського повіту. У квітні 1920 р. вступив до 2-ї (згодом — 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР, але незабаром був викритий як такий, що перебував під слідством. Намагався втекти, але на чеському кордоні був схоплений польською поліцією та переданий до рук української влади. Страчений за звинуваченням в організації єврейських погромів.
Середа М. Отаман Семосеш<о/УЛітопис Червоної Калини — Львів. — 1930. — Ч. 4 — С. 12–14; Визвольні змагання очима контррозвідника (документальна спадщина Миколи Чеботаріва). -Київ. — 2003. — С. 280; Денник Начальної Команди УГА — Нью-Йорк — 1974 — С 186–188.
(19.09.1873—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Закінчив гімназію, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1900), служив у 124-му піхотному Воронізькому полку (Харків), у складі якого брав участь у Російсько-японській війні. Закінчив Військово-інтендантську академію. У 1914–1917 рр. служив в інтендантському управлінні XII армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — полковник.
Станом на 29.09.1919 р. — начальник Головного інтендантського управління Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.
Список капитанам армейской пехоты на 1911. — СПб. — 1911 — С 1692.
(1887–1939) — підполковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З грудня 1917 р — в. о. начальника штабу 1-ї Української дивізії військ Центральної Ради. З квітня 1918 р. — начальник оперативного відділу штабу 2-ї пішої дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави та Дієвої армії УНР. 17.03.1919 р — начальник штабу 1-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. З червня 1919 р. — приділений до штабу Дієвої армії УНР. З 09.10.1920 р. — начальник штабу Запасних військ Армії УНР.
Середа Михайло, фото 1919 року (Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. -Ч. 1)
У 1920—30-х рр. викладав історію в Українській гімназії у Каліші. Автор численних спогадів. За деякими свідченнями у 1945 р. був заарештований органами НКВС. Помер у м. Каліш, похований у Щепіорно.
ЦДАВОУ — Ф. 3683 — особистий фонд Середи М. Т.; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 137; Середа М. Отаманщина, Отаман Волох//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. -Ч. 5. — С. 12–14; Середа М. Отаман Палієнко//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1929. — Ч. 3. — С. 22–24; Середа М. Отаман Козир-Зірка// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 11. — С. 11–13; Середа М. Отаман Юрко Тютюнник//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 10. — С. 15–17; Середа М. Отаман Волинецу/Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. -Ч. 7–8. — С. 21–25; Середа М. Отаман Божко//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. -Ч. 1. — С 10–12; Середа М. Отаман Ангел//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930 — Ч. 9. — С. 14–16; Середа М. Отаман Шепель// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 2. — С. 6–8; Середа М. Отаман Ляхович//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. -Ч. 12. — С. 18–20; Середа М. Отаман Семосенко//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. -Ч. 4. — С. 12–14; Колянчук О. Українська військова еміграція у Польщі, 1920–1939. — Львів. -2000. — С. 132
(16.05.1888-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Верхньодніпровськ Катеринославської губернії. На військовій службі з 1908 р. Закінчив Іркутське військове училище (1912). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан. Під час Першої світової війни потрапив до австро-угорського полону.
З травня 1916 р. брав участь у діяльності українського гуртка військовополонених-офіцерів. З квітня 1918 р. — командир 3-го куреня 3-го Сірожупанного полку 1-ї козацько-стрілецької дивізії, сформованої австро-угорським командуванням у таборах військовополонених-українців. У вересні 1918 р. був усунутий з посади за протигетьманську агітацію. З грудня 1918 р. — помічник командира Вінницького полку військ Директорії. З березня 1919 р. — помічник командира 2-го окремого учбового куреня Дієвої армії УНР. З червня 1919 р. — командир 1-го Подільського полку Коша охорони Республіканського ладу УНР. З березня 1920 р. — помічник командира запасного куреня при 4-й бригаді Армії УНР. З 15.05.1920 р. — командир 7-го куреня 3-ї запасної бригади Армії УНР. З 18.08.1920 р. — завідувач господарства 7-го запасного збірного куреня Армії УНР. З 10.11.1920 р. — командир 3-го кулеметного куреня 2-ї бригади 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР, на чолі якого 11.11.1920 р. був інтернований у Румунії.
З 1922 р. до 1940 р. очолював українську громаду у м. Джурджа, Бессарабія. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп 2. — Спр 1067. — С. 70–71; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 66. — С. 73–74, Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)// За Державність. — Каліш. — 1929. — № 1. — С. 83; Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 158; Порохівський Г. Українська військова еміграція в Румунії//Табор. — 1929. -Ч. 11. — С. 76–86; Ч. 12. — С. 75–82. — Ч. 13; Вдовиченко О. Українська військова еміграції в Румунїї//Український Комбатант. — На Чужині. - 1956. -Ч. 4. — С. 20–21.