Сучасна польська повість

— Старі?

— Старих немає, поїхали до Гданська. Йоанна.

Наступний автобус буде тільки о третій, але Йоанна ним ніколи не їздить.

— Ірко! — почувся голос Кшиштофа. — Скоро одинадцята, ти дивишся?

— Дивлюсь, не хвилюйся! — відповіла Ірка й зиркнула крізь вікно на дорогу, потім задерла спідницю, відкривши голу ногу, і поправила підв’язку. На ній були чорні мереживні трусики. Я з соромом подумала, що на мені блакитне зимове трико. Зате такий ліфчик, як у мене, в неї буде не скоро! Мені його недавно подарувала тьотя Марися. Я опустила повіки й глянула на свої груди. І невимушено, якомога природнішим тоном промовила:

— В тебе з собою щось є?

— Ти про що?

— Ну, які-небудь протизачаткові засоби.

— Що ти!.. — Ірена вражено глянула на мене.

— Я не маю бажання підхопити позаматкову вагітність або венеричну хворобу.

Ірка вилупила на мене очі, мов очманіла. Я раптом відчула, що здобула над нею величезну перемогу, просто стерла її на порох. Можна було на неї не дивитись. Я відвернулась і втупилась у вікно. З лісу виринув автобус, він повільно їхав по шосе, проминув нас і зник у лісі праворуч. Я сказала:

— Автобус.

— Відійди од вікна! — крикнула Ірка. — Кшиштофе, автобус!

Ніхто не приїхав, хто міг би нам перешкодити, і ми зійшли вниз, у велику кімнату, де стояв тільки стіл та чотири плетених крісла. Анджей ввімкнув програвач і відкоркував пляшку вишнівки. Мої чудові бутербродики з шинкою, викладені на тарілку, стали справжньою окрасою столу. Ірка вийняла з сумки чотири чарки.

Анджей налив у них вишнівки, ми випили й закусили моїми бутербродами, потім танцювали, але Анджей мав тільки дві недовгограючі пластинки, тому весь час повторювалося одне й те саме. Кшиштоф тримався цілком пристойно, навіть трохи сковано й церемонно. Я була тверезісінька, навіть після другої чарки. Зате Анджей дуже швидко сп’янів, звелів Ірці показати стриптиз, але Ірка відповіла, що, як їй схочеться роздягтись, вона це зможе зробити в першу-ліпшу хвилину, але не з наказу. Вона образилась на Анджея і сказала Кшиштофу, що хоче з ним потанцювати. Анджей сказав, нехай вони собі танцюють, а ми, тобто він і я, вип’ємо, і налив у чарки вишнівки. Я все більше тверезіла. Мені стало трохи досадно, що Кшиштоф танцює з Іреною. Ми випили.

Анджей сказав, що в Польщі життя паскудне; ось, наприклад, у Сполучених Штатах хлопці й дівчата нашого віку вже мають цілковиту свободу і роблять усе, що забажають. Ходять на всі фільми та в ресторани, курять, п’ють і вживають наркотики. Якщо хлопець і дівчина подобаються одне одному і хочуть побути вдвох, то просто йдуть до готелю, і нікого це не дивує, нікого не цікавить. Так само і в Швеції та в Західній Німеччині.

Тільки в нас ще держиться оте кляте святенництво.

Старі тримають у своїх руках все — владу, гроші, закон, а нам їх не дають, бо ми, бач, надто молоді, щоб ними розумно користатись. Тепер, коли ми молоді, нас змушують жити в неволі і злиднях. Що з того, що в майбутньому ми станемо вільні й багаті — адже тоді ми вже будемо старими дідами! Від маминих бутербродів і сліду не лишилось, і Кшиштоф подався шукати яких-небудь харчів. Його не було дуже довго. За цей час Анджей устиг ще раз посваритися з Іреною, яка хотіла його поцілувати, але він назвав її ідіоткою. Кшиштоф повернувся з окрайцем черствого хліба, знайденим у комірчині, та пучком зеленої цибулі, якої нарвав у городі. Він сказав, що може принести чаю, але без цукру.