Сучасна польська повість

Після семирічки я спочатку два роки ходила до ліцею зі спільним навчанням, але з десятого класу мене перевели до жіночого ліцею; тоді батьки сказали, що дбають про мою освіту, а в ліцеї зі спільним навчанням рівень викладання, мовляв, низький, але тепер я майже певна, що вони дбали про моє «моральне здоров’я», після того як одна дівчина й хлопець із нашого класу через невинну дитячу витівку попали в халепу. Вони вирішили прогуляти уроки й подалися удвох до лісу, взявши з собою казанок, щоб зігріти чаю. Там їх застукав лісник, коли вони сиділи в халабуді, де підгодовують диких тварин, і на спиртівці кип’ятили чай у казанку. Лісник звелів їм показати документи й написав у школу. Його турбувало передусім те, що вони могли підпалити ліс, а наші мами, котрі з таким запалом розводяться про аборти, позаматкові вагітності й таке інше, казна-що подумали.

Насправді ж нічого такого не було, я знаю краще за всіх, бо ми з цією дівчиною дружили, і взагалі то був просто дитячий вибрик. Ну так от, перевели мене до бабського ліцею, там я вчилася ще два роки і складала екзамени на атестат зрілості. А наша дружба з хлопцями, всупереч сподіванням батьків, зовсім не розладналась, коли нас перевели до жіночого ліцею. Я б навіть сказала, навпаки.

Коли ми вчилися разом, їх було так багато, вони ганяли по школі, спітнілі й брудні, і витворяли казна-що.

Здавалося, що між ними немає жодного інтересного типа.

А тепер ми тинялись по місту або годинами висиджували в парку, вдаючи, ніби вчимося, аби тільки з ними зустрітись, побазікати й пококетувати. В цьому було щось дуже хвилююче — ми з подругами сиділи на лаві, тримаючи в руках розгорнуті підручники з хімії або математики, повз нас проходили статечні люди — елегантно вдягнуті чоловіки, жінки в гарних сукнях або в костюмах, а ми тихенько розмовляли про стосунки між чоловіком і жінкою, про голе тіло і всякі такі речі. Хлопці вітались, походжали біля нас або сідали віддалік на лаву, крадькома курили сигарети, перемовлялися між собою, витівали всякі дурниці. А коли підсідали до нас, ставали несміливими і скованими. Зрозуміло, ми з дівчиськами враз уривали свої балачки на оті теми, і починалася спільна розмова про школу, спорт, про кінофільми й пластинки, іноді, дуже рідко, — про батьків або про якісь події в нашому місті чи в світі.

Анджей, мій двоюрідний брат і ровесник, син тьоті Мілі, про якого я вже говорила і з яким зустрічалась дуже часто, досить довго взагалі не цікавився дівчатами, зате тітці доводилось витрачати на нього силу грошей, купуючи йому найдорожчі іграшки. Потім два роки підряд були неприємності в школі, бо він разом з кількома такими ж шибениками, як сам, робив учителям всякі капості. Та коли Анджей перейшов — щоправда, не дуже легко — до дев’ятого класу, він одразу змінився. У школі вже не бешкетував, вдома теж поводився пристойніше, перестав коверзувати та грубіянити й зацікавився дівчатами, яких почав називати «бабами». І, як він сам мені натякнув, став жити з ними нормальним статевим життям.