Сучасна польська повість

З собою мама дала мені чудові маленькі бутербродики з шинкою, курятиною, бринзою та огірками, кожен був загорнутий у паперову серветку; все це мало дуже гарний вигляд, мама перевершила себе, щоб Кшиштофові батьки, сказала вона, бува, не подумали, що вона не знає, як робляться такі бутерброди.

Незважаючи на мої протести, мама провела мене на автовокзал, мабуть, тільки для того, щоб упевнитись, що ми справді сіли в автобус із написом «Сверків». Ірена безсоромно намазалася, взула туфлі на високих каблуках, зате шкільної емблеми на рукаві в неї, звісно, не було. Не знаю, чи помітила це моя мама, в усякому разі, вона не звернула уваги й пішла ще перед відходом автобуса. Я сиділа поруч Ірки, хлопці перед нами.

Світило сонце, але ранок був туманний. Ми їхали такою знайомою мені дорогою — повз дерев’яний стадіон, довгим мостом над залізничними коліями, потім між одноповерховими будиночками з садками, потім через луки й пасовиська, на яких різали торф і складали його в купки біля прямокутних ставків із чорною водою. Ми проминули розвішану на високих хрестовинах лінію високої напруги, що перетинала ліс, і незабаром опинилися серед перелісків, де місцями ще лежав сніг. Лишився позаду самотній димар зруйнованої цегельні — все це я знала напам’ять. Ірена напахалась якимись дивними, страшенно міцними парфумами, аж люди оглядались. Переді мною була Кшиштофрва спина, його потилиця, заросла чорним блискучим волоссям. Він досить голосно розмовляв з Анджеєм про електрику та якісь турбіни. Раз він обернувся і спитав, чому я така серйозна; не пам’ятаю, що я відповіла. Потім автобус зупинився біля мосту через річку, в тому самому місці, де я малою часто купалась, і ми висіли. Мовчки йшли берегом річки, я дивилась у воду і, пам’ятаю, помітила, що дно вже не таке чисте, як колись. Воно було всіяне битою цеглою та уламками фаянсу. Кшиштоф ніс програвач і пластинки, в Анджея з собою була сумка англійської авіакомпанії, йому схотілося закурити, і він віддав її мені.