Сучасна польська повість

Купаються, ловлять рибу, напинають намети або ночують у пансіонатах та в селян. На літо з’їжджаються дачники, але їх небагато, Сверків не модний, бо він зовсім близько від міста, тут немає ніяких особливих розваг, ані стадіону, ані басейну. Під час окупації туди їздили по гриби, а наприкінці війни мама хотіла тікати до Сверкова від бомбардувань, але росіяни вступили в наше місто так швидко, що ми навіть не встигли спакувати валізку й рюкзак. У всякому разі, в мене з часів окупації залишились про Сверків дуже приємні спогади, бо щоразу, коли ми вибирались туди по гриби, мама робила бутерброди з сиром, пекла пиріг і наливала в пляшки каву з молоком.

Ми ходили по лісі, купались у неглибокій, прозорій мов кришталь воді, я грала в м’яча на луці, повітря було таке чисте, духмяне, ані разу не було ні дощу, ні грози. Я зі смаком уминала все, що мама виймала з рюкзака й давала мені. Вертаючись, ми йшли кілометрів зо три до залізничної станції, бо автобуса тоді не було. Мама й тато тримали мене за руки, я куняла, йдучи, а в поїзді вже міцно засинала, і потім батькам доводилося нести мене на руках.

Одного ранку Кшиштоф сказав, що коли-небудь запросить нас, мене й Анджея, у Сверків на неділю, а може, навіть і на всі канікули, і в мене раптом так якось чудно тьохнуло серце, я ніби відчула солодкий смак тих часів, коли була маленькою дівчинкою, щасливою й безпечною під захистом батьків, хоч то були такі жахливі роки.

Я сказала вдома, що Кшиштоф, можливо, на канікули запросить мене з Анджеєм на дачу у Сверків, на те мій тато заявив (мої батьки не були знайомі з батьками Кшиштофа, але чули про них), що вони мерзенні, пихаті буржуї і з ними краще зовсім не знатися. А втім, цей батьків виступ був короткий і безпорадний, взагалі такі сцени — мама називала їх «татове соло» — за моєї пам’яті траплялися рідко й дуже швидко кінчались, бо тато відступав перед маминими аргументами й виходив з кімнати, визнаючи цим свою поразку. Але не про те річ. Так от, наприкінці квітня, після великодня — пам’ятаю, були ще великодні канікули, — Кшиштоф запросив мене, Анджея та його дівчину, Ірку, у Сверків. Власне, до кінця так і не було зрозуміло, чи у Сверкові будуть і Кшиштофові батьки, чи тільки служниця, що часто їздила туди й порядкувала в хаті та в садку. Своїм я сказала, що нас запрошують батьки Кшиштофа, ми гуртом підемо гуляти до лісу, разом пообідаємо, — словом, чого тільки не наплела, аби лиш умовити моїх стареньких. Тато почав заперечувати, але, як і завжди, не дуже рішуче. І вийшов з кімнати зі словами: «Робіть, як знаєте», — це означало, що вирішувати повинні ми самі, мама та я. Але все ледве не зірвалось: мама помітила, як я поклала в сумку купальник, і чомусь подумала, що я збираюся купатись у крижаній весняній воді. Я стала пояснювати, що в купальнику не тільки купаються, а й загоряють, але це не переконало маму, мені довелось заприсягтися, що купатись я не буду. Купальник, ясна річ, лишився в шафі.