Трилогія смерті

— І який такий скандал, та ще й двадцятирічної давності, міг би змусити студію думати, нібито його розкриття призведе до її руїни?

— Коли б ми покопалися в каналізації досить довго, то й дізналися б. Тільки от біда, що скакати в каналізацію — не моє хобі. А Арбутнот, поки жив, був чистий на руку?

— Коли порівнювати його з іншими керівниками студій? Запевне. Був він одинак і водився з дівчатами — чого ще сподіватися від старого парубка — а всі ж його коханочки були милі вершниці з Санта-Барбари, містечково-сільського типу, гарненькі-розумненькі, душ двічі на день приймали. Ніякого тобі бруду.

Крамлі знову зітхнув, от ніби йому підсунули краплені карти й він ладен був згорнути руки на грудях і вийти з гри.

— Ну, а що то була за автотроща, в якій постраждав Арбутнот? То й справді була звичайна вулична пригода?

— Я бачив світлини в новинах.

— До біса світлини! — Крамлі задивився на свої домашні джунглі, оцінюючи, наскільки густа від них тінь. — Що, коли та аварія насправді не була аварією? Що, коли то було, скажімо, убивство? Можливо, усі там були смертельно п’яні — і тут тобі й смерть?

— Вони тоді якраз щойно випорснули з великого алкогольного купелю в студії. Оце стільки й потрапило до газет.

— Оце й рознюхай, — міркував Крамлі. — Велике цабе студійне, багате, мов Крез, за невпинного розбухання прибутків «Максимусу», й воно, те цабе, одуріле від сам-жене-з-трьома-гичками, починає гратися в стук-грюк з іншою автівкою, Слоуна, рикошетом одлітає від нього й лулусь у телефонний стовп. А це ж не та новина, яку б ви хотіли тицьнути на першу шпальту. Фондовий ринок пірне заглибоко. Інвестори тю-тю. Фільми загнуться. Юнак зі срібним чубом гупнеться додолу зі свого п’єдесталу, і так далі, й таке інше, отож слід зробити так, щоб усе було шито-крито. А теперечки, коли стільки часу спливло, хтось із учасників тих подій, а чи хтось такий, кому цього року відкрилися ті давні факти, заходився потрясати студію, погрожуючи розповісти більше, ніж відкрили зрежисовані фотографійки та гальмівні сліди. Або що, як…?

— Що як?

— …то була ніяка не аварія, і не п’яні дурощі, котрі вгатили їх одразу в самісіньке пекло? Що, коли хтось навмисне призвів їх до цього?

— Вбивство?! — вигукнув я.

— А чом би й ні? Студійні боси, отакі ви-и-исоко поставлені, отакі ши-и-ироко розрекламовані, неминуче наживають собі купу ворогів. А побігаї, котрі довкола них крутяться, зрештою починають думати, як би когось на гілляку, та вигадувати всякі інші лихі каверзи. Хто того року був у «Максимусі» другий по лінії влади?

— Менні Ляйбер? Але ж цей і мухи не скривдить. Тільки побулькає трохи та зразу й вичахне.