Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Бажання було таким сильним, що юнак не міг гаяти час на дорогу і застрибнув у кеб, хоча зазвичай шкодував грошей, якщо можна було дійти пішки. Кілька хвилин він постояв перед кафе. Раптом йому спало на думку, що Мілдред, напевно, тут більше не працює, і він нажахано кинувся усередину. Там він одразу побачив її. Філіп сів за столик, і дівчина підійшла до нього.
— Горнятко чаю і мафін, будь ласка, — замовив він.
Слова відмовлялися злітати з вуст. На мить Філіпові здалося, що він ось-ось розплачеться.
— Я вже думала, що ви померли, — озвалася дівчина.
Вона усміхалася. Усміхалася! Схоже, Мілдред геть забула про сцену, яку Філіп прокручував у себе в голові сотні разів.
— Я думав, що ви напишете, якщо захочете мене побачити, — зізнався він.
— У мене немає часу, щоб забивати голову думками про листи до вас.
Здається, вона не вміла казати нічого приємного. Філіп проклинав долю, яка поєднала його з цією жінкою. Мілдред пішла по чай.
— Хочете, я трохи посиджу з вами? — запропонувала вона, повернувшись.
— Так.
— То де ви увесь цей час пропадали?
— Я був у Лондоні.
— Я думала, що ви поїхали кудись на канікули. Чому ж ви не приходили сюди?
Філіп дивився на неї виснаженим, але пристрасним поглядом.
— Ви забули, що я пообіцяв більше ніколи з вами не бачитися?
— А чому тоді ви тут?
Схоже, Мілдред страшенно кортіло змусити Філіпа випити келих приниження до дна. Але він досить добре знав її, щоб зрозуміти — вона базікає навмання; дівчина ображала його мимохіть, і ніколи не намагалася зробити це навмисно. Він їй не відповів.
— Негарно було отак шпигувати за мною. Я завжди вважала вас джентльменом у всьому.
— Не поводьтеся зі мною так жорстоко, Мілдред. Я цього не переживу.
— Ви такий смішний. Ніяк вас не розгадаю.
— Усе дуже просто. Я, цілковитий дурень, покохав вас усім серцем та душею, хоча знаю, що вам на мене начхати.
— Якби ви були джентльменом, то наступного дня прийшли б і перепросили.
Мілдред була безжальною. Він подивився на її шию й уявив, як встромляє у неї свій ніж для мафіна. Анатомію він знав достатньо добре і міг легко розітнути сонну артерію. І водночас йому хотілося вкрити її тонке бліде обличчя поцілунками.
— Якби я міг пояснити вам, як сильно кохаю вас.
— Ви й досі не перепросили.
Філіп зблід як смерть. Мілдред була переконана, що в цій ситуації немає її вини. Тепер вона хотіла подивитися, як він принижуватиметься. А Кері був страшенно гордий. На мить йому захотілося сказати дівчині, хай забирається до дідька, але він не наважився. Пристрасть зробила його жалюгідним. Він був готовий на все, що завгодно, аби тільки бачити її.
— Мені шкода, Мілдред. Вибачте, будь ласка. — Філіп із жахливими зусиллями витиснув із себе ці слова.
— Ну, тепер, коли ви це сказали, я не приховуватиму, що дарма не пішла з вами того вечора. Я вважала Міллера джентльменом, але тепер знаю, що помилялася. І одразу ж відправила його займатися своїми справами.
Філіп мало не задихнувся.
— Мілдред, ви не проти прогулятися зі мною сьогодні? Ходімо повечеряємо десь.
— Ой, я не можу. Тітка чекає на мене вдома.
— Я надішлю їй телеграму. Ви скажете, що затрималися в кафе, і вона нічого не дізнається. Ох, ходімо, заради Бога. Я так давно вас не бачив і хочу з вами поговорити.
Дівчина подивилася на свій одяг.
— Не переймайтеся цим. Підемо кудись, де байдуже, як ви одягнена. А потім підемо до м’юзик-холу. Прошу, скажіть «так». Я буду такий щасливий.
Дівчина трохи повагалася, а Філіп дивився на неї благальним жалісливим поглядом.
— Гаразд, я не проти. Я вже не пам’ятаю, коли востаннє ходила кудись.
Філіп ледве втримався, аби не схопити дівочу руку й не вкрити її поцілунками.
60
Вони повечеряли в Сохо. Філіп аж тремтів з радощів. Це не був один із тих людних дешевих ресторанів, де їдять і заможні, і бідняки, сподіваючись, що це богемне місце, чи знаючи, що тут буде недорого. Кері випадково довідався, що цим скромним закладом володіли приємний пан із Руана та його дружина. Філіпа привабила прикрашена на французький лад вітрина, де на тарелі лежав сирий стейк, а з обох боків від нього стояли менші тарілочки з сирими овочами. У ресторані працював один убогий французький офіціант, який намагався вивчити англійську в будинку, де розмовляли виключно французькою; а завсідниками тут були кілька розпусних панянок, двійко ménage[240], що мали тут власні серветки, і декілька диваків, які поспіхом з’їдали скромний обід.
240
Тут: домогосподині (фр.).