Тягар пристрастей людських

— Не бачу нічого смішного в брехні.

— Не гнівайтеся.

Він узяв зі столу її руку і легенько потиснув.

— Ви така чарівна, я готовий цілувати землю, якої торкалася ваша ніжка.

Він п’янів від її зеленуватої шкіри, а в тонких блідих вустах ховалася якась надзвичайна принадність. Через анемію дівчині було складно дихати, і рот її завжди залишався трохи відкритим. Філіпу здавалося, що це додає її обличчю привабливості.

— Я ж вам хоч трішки подобаюся, правда? — поцікавився хлопець.

— Ну, якби не подобалися, гадаю, я б тут не сиділа, правда? Ви справжній джентльмен, цього не заперечиш.

Вони повечеряли і пили каву. Філіп забув про ощадливість і викурив сигару за три пенні.

— Ви навіть не уявляєте, яке задоволення я отримую, сидячи тут і дивлячись на вас. Я сумував за вами. Страшенно хотів вас побачити.

Мілдред усміхнулася й навіть трішки зашарілася. Сьогодні вона не страждала від шлункового болю, який зазвичай з’являвся одразу після їди. Дівчина поводилася з Філіпом лагідніше, ніж раніше, і незнайома ніжність у її погляді наповнювала його серце радістю. Інстинктивно хлопець відчував, що потрапити до її рук буде справжнім божевіллям; він міг урятуватися, лише не виказуючи свого особливого ставлення і приховавши неприборкану пристрасть, що вирувала у грудях; Мілдред лише скористається його слабкістю. Але він уже втратив пильність і розповів про всі муки, які пережив у розлуці з нею, про те, як боровся з собою, як намагався перемогти своє кохання, як повірив, що йому це вдалося, і як виявив, що воно таке ж палке, як раніше. Тепер він зрозумів, що насправді ніколи не хотів його позбутися. Він так кохає її, що готовий до будь-яких страждань. Філіп відкрив Мілдред своє серце і гордо продемонстрував усі свої слабкості.

Він залюбки залишився б сидіти в цьому затишному, хай навіть убогому ресторанчику, але знав, що Мілдред полюбляє розважатися. Вона була невтомною і де б не опинилася, незабаром хотіла податися ще кудись. Філіп не наважувався змушувати її нудьгувати.

— Послухайте, як вам ідея піти до м’юзик-холу? — поцікавився він.

Йому спало на думку, що дівчина запропонує залишитися тут, якщо хоч щось до нього відчуває.

— Я саме думала, що нам вже час іти, якщо ми кудись збираємося, — повідомила вона.

— Тоді ходімо.

Філіп нетерпляче чекав кінця вистави. Він склав собі точний план дій і, опинившись у кебі, начебто випадково простягнув руку й обійняв Мілдред за талію. Але одразу ж смикнувся і скрикнув. Він уколовся, а дівчина засміялася.

— Ось що буває, коли пхають руки куди не слід, — сказала вона. — Я завжди знаю, коли чоловіки намагаються обійняти мене за талію. Біль видає їх із головою.

— Я буду обачнішим.

Філіп знову обійняв дівчину, і вона не заперечувала.

— Як затишно, — блаженно зітхнув він.

— Хай буде, якщо ви задоволені, — озвалася Мілдред.

Вони заїхали до парку з Сент-Джеймс-стрит, і Філіп швидко поцілував дівчину. Дивно, але він чомусь її боявся, тож довелося зібратися з духом. Мілдред без жодного слова підставила йому свої вуста. Не схоже було, щоб поцілунок подарував їй задоволення, але й не викликав заперечень.