Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— Навряд чи корисно бігати у таку спеку.
— Е-е, — відгукнувся Мікаель.
— Я помилився. Найбільше на Мартіна тисне не Сесілія. Це Ізабелла мобілізує весь клан, щоб умочити вас головою в смолу і пір’я,[51] а може, ще й спалити на вогнищі. Її підтримує Бірґер.
— Ізабелла?
— Вона злостива й дріб’язкова людина і за великим рахунком нікого не любить. Зараз їй, схоже, особливо ненависні ви. Вона пускає поголос про те, що ви дурисвіт і спочатку вмовили Хенріка найняти вас на роботу, а потім розхвилювали його так, що в нього стався інфаркт.
— Хтось у це вірить?
— Завжди знаходяться люди, які охоче вірять лихослівникам.
— Я намагаюся розібратися в тому, що сталося з її дочкою, а вона мене ненавидить. Якби це стосувалося моєї доньки, я б реагував по-іншому.
Близько другої години в Мікаеля задзвонив мобільний телефон.
— Доброго дня, мене звуть Конні Турссон, і я працюю в «Хедестадс-курірен». У вас знайдеться час відповісти на мої запитання? До нас дійшла звістка, що ви живете в Хедебю.
— У такому разі звістки до вас доходять повільно. Я живу тут уже з Нового року.
— Я не знав. Що ви робите в Хедестаді?
— Пишу. Я взяв щось на кшталт творчої відпустки на рік.
— Над чим ви працюєте?
— Вибачте, але про це ви дізнаєтеся, коли вийде публікація.
— Вас щойно випустили з в’язниці…
— Невже?
— Як ви ставитеся до журналістів, котрі фальсифікують матеріал?
— Журналісти, котрі фальсифікують матеріал, ідіоти.
— Ви хочете сказати, що ви ідіот?
— При чому тут я? Я не займаюсь фальсифікацією матеріалу.
— Але вас засудили за наклеп.
— І що з цього?
Репортер Конні Турссон задумався так надовго, що Мікаелю довелося прийти йому на поміч:
— Мене засудили за наклеп, а не за фальсифікацію матеріалу.
— Але ж ви опублікували той матеріал.
— Якщо ви телефонуєте, щоб обговорювати зі мною вирок, то ніяких коментарів не буде.
— Я хотів би приїхати і взяти у вас інтерв’ю.
— Шкодую, але мені нема чого сказати із цього приводу.
— Отже, ви не хочете обговорювати судовий процес?
— Цілком вірно, — відповів Мікаель і припинив розмову.
Він досить довго сидів у роздумах, а потім повернувся до комп’ютера.
Дотримуючи даних їй інструкцій, Лісбет Саландер спрямувала свого «кавасакі» через міст, до острівної частини Хедебю, і зупинилася біля першого маленького будиночка лівобіч. Тут була справжня глухомань, але поки працедавець платить, вона не відмовилася б поїхати хоч на Північний полюс. Крім того, було приємно з вітерцем мчатися вдалину дорогою Е-4. Вона припаркувала мотоцикл і відстебнула з багажника сумку з речами для ночівлі. Мікаель Блумквіст відчинив двері і помахав їй рукою. Потім він вийшов і став з неприхованим подивом вивчати її мотоцикл.
— Круто. Значить, водиш мотоцикл.
Лісбет Саландер нічого не відповіла, але пильно стежила за тим, як він оглядає кермо і пробує регулятор газу. Їй не подобалося, коли хтось торкався до її речей. Потім вона побачила його наївну, хлоп’ячу посмішку і вирішила, що за цю посмішку йому можна вибачити все. Більшість байкерів зазвичай лише пирхали, побачивши її стодвадцятип’ятикубовий «кавасакі».
— У мене був мотоцикл, коли мені було дев’ятнадцять, — сказав він, обертаючись до неї. — Дякую, що приїхала. Заходь, і будемо влаштовуватись.
У Нільссонів, що жили через дорогу, Мікаель випросив розкладачку і постелив Лісбет у кабінеті. Вона з підозрінням пройшлася по будинку, але не виявила ніяких очевидних ознак підступної пастки і начебто розслабилась. Мікаель показав, де ванна кімната.
— Якщо хочеш, можеш прийняти душ і освіжитися.
— Мені треба перевдягнутись. Я не збираюся розгулювати в шкіряному комбінезоні.
— Приводь себе до ладу, а я займуся вечерею.
Мікаель приготував баранячі відбивні у винному соусі і, поки Лісбет Саландер приймала душ і перевдягалася, накрив стіл на вулиці, під променями вечірнього сонця. Вона вийшла босоніж, у чорній майці і короткій потертій джинсовій спідничці. Їжа пахтіла дивовижно, і вона проковтнула дві великі порції. Мікаель нишком косував на татуювання в неї на спині.
— П’ять плюс три, — сказала Лісбет Саландер. — П’ять випадків із списку твоєї Харієт і три, яким, по-моєму, слід було б там бути.
— Розповідай.
— Я працювала над цим тільки одинадцять днів і просто не встигла розкопати матеріали всіх справ. У декількох випадках справи вже здані до архіву, а в декількох — як і раніш у поліцейському окрузі. Я три дні їздила поліцейськими округами, але все об’їхати не встигла. Проте п’ять потрібних випадків ідентифіковано.
51
Спосіб покарання, описаний у давньошведських законах.