![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Але він чудово розуміє «їх таємничій смуток», — сказала дівчина, — а саме так відповів на цей закид Сіллура один з його прибічних дивних. І Веданг Сіллур погодився з його думкою, прослухавши сотні людських пісень. До речі, Його Ясновельможність зволив згадати зовсім не того вірша, якого я читала у хвилину його приходу. Я саме міркувала над віршем «На серці ти носитимеш мене…», бо його зміст…
— Здався тобі схожим на наші з тобою стосунки, — зітхнув Вогнедан, — але я не стану обмежувати твоєї волі і купуватиму тобі пишне вбрання лише з твого дозволу…
— Не тільки…, - мовила Дана, — але не про це… Так от, Повелитель у відповідь на мої вимовлені вголос слова про затишне життя з коханим, зволив проказати напам’ять вірша «Метелик на долоні». Цього вірша немає в жодній збірці Роси Летич, окрім посмертного видання, в якому зазначено, що текст його висів у рамці над ложем войовниці в фортеці Соколиній, де вона служила сотником. Окрім написаного її рукою вірша, під ним стояли ще слова «О, як же бажалося…» Саме тому укладачі збірок віршів панни Роси вважають, що цей твір належить комусь іншому, а панна Роса просто була від нього у захопленні, і тому…
— Я думав, — Вогнедан підійшов до комину і задивився на заслону, котра ніжно рожевіла у відблисках вогню, — що знаю все написане панною Летич… Про що цей твір?
— Про кохання дівчини з людей до вельможного дивного, — відповіла Дана ледь чутно, — ця дівчина мріє народитися знову метеликом і прожити лише день, але поруч зі своїм коханим.
— Ніколи б не подумав, — мовив юнак розгублено, — навіть не чув, щоб… Добре, люба. Я обдумаю твої слова, і можливо…
— Я сподіваюся, — сказала Дана вкрадливо, — більше гостей у нас не буде, і ми досхочу зможемо займатися, скажімо… віршуванням?
— До самого ранку, — озвався Вогнедан, покинувши врешті роздуми, та обійнявши кохану, -
Як то говориться…
«Невже і ті,
Хто жив у давнину,
Кохали так,
Як я свою кохану,
І теж вночі заснути не могли?»
- І ми не будемо спати, — прошепотіла Дана, — ми теж…
***
Зранку Вогнедан потиху виїхав з палацу верхи на своєму Воронкові.
Дана ще спала… Кохана Дана, котра зуміла розтопити кригу серця старшого Саламандра… Юнакові, звісна річ, було не до мислі, що Повелитель не полишив свого наміру одружити його з панною Драган, начебто через оті дитячі заручини. Вогнедан добре пам’ятав своє гостювання у Зелиборі, приязних і трохи розбишакуватих хлопчаків Ольга та Яровита, та дівча Чаяну, котре павою пливло по княжим покоям і усім робило доречні, але від того не менш нудні зауваження.
Князь Володар, спокійний і розважливий князь Володар (і як це йому надало одружитися з лісовою дикункою) обожнював доньку. Вогнедан пам’ятав, як він обіймав їх з Чаяною і говорив лагідно: «Ви — чудова пара, діти мої… Ніжні і витончені, не те, що мої опришки, і отой неслух Воїслав…».
Однак, нині Вогнедан вже встиг побувати на засланні разом з тим же Воїславом, одружитися проти батькової волі, трохи не піти з явного світу, а панна Чаяна так і залишилася зразком пристойності і добропорядності.
Донька Володаря є вродливою, можливо має безліч інших цнот, але…
«Подумаю про це згодом, — мовив сам собі молодий вершник, — а нині маю виконати те, що задумав…»
Задумав же Вогнедан таки дізнатися про оте видіння, котре відчутно зіпсувало йому якщо не життя, то, принаймні, батькове до нього, Вогнедана, ставлення.
«Хто попереджений, той є озброєним, — міркував юнак, — я мушу знати, чому… Якщо я достатньо дорослий, щоб служити у Чорногорі шереговим, то маю повне право знати, чого очікувати від власної долі.»
Ось і вузенькі вулички Жречеської дільниці… Невеличкі хатинки потопають у зелені. Срібляна живе на вулиці Дикої Ружі… Гарна назва…
Це так він Дану називає — Дика Ружа Чорногори… Дана… Тиха вода, що греблі рве… Вогнедан вже не мислить себе без її обіймів… Без її очей кольору стиглої вишні… Мати біля себе ще когось… Деякі вельможі вважають, що це — знакомита розвага… Збирають у жіночих покоях ніжні квіти дівочої вроди, та ще й мають подруг у місті. Йому це не потрібно… Але…
Чомусь Вогнедан певен, що, якби не оце видіння, батько дав би спокій його коханню. Дана, зрештою, хоч і є провінціялкою, але з княжою кров’ю в жилах. Нічим незгірша за панночок Лларан, або Ллєг, чиї родові прізвища також переінакшила місцева вимова.