![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— О, — мовив Вогнедан, підхоплюючи сувійчика, — я такий і є… Трошки безладу… Зроби нам, будь ласка, настою, Світляне…
Світлян радісно побіг за ширмочку, на півдорозі спам’ятався і рушив плавною належною пажеві ходою.
— Такий я є, - повторив Вогнедан, — поп’ємо настою з дороги, і я проведу тебе до твоїх покоїв. Там розташовуйся, як тобі зручно, а відвідувати всіх, кого належить, будемо завтра.
— А твій яблуневий сад? — стиха спитала Дана.
— Цвіт облетів, — зітхнув принц, — втім — ми можемо вийти в оті двері, і…
Дверцята з боговладського скла пропускають дівчину до садочку, і вона обдивляється і принишклі під мохом камені, і криничку, і яблуньки… Про сад видимо дбали — клумби опоряджені рукою садівника, на одній квітнуть півонії, друга очікує, коли розквітнуть посаджені на ній зоредиви… Єдиний трояндовий кущ пишається навпроти каменю з місцем для сидіння, і на ньому поки що — єдиний же бутон. Білий.
— Подарунок сестри, — мовить Вогнедан, — кущ білої ружі. Коли я дивлюся на нього, то завжди згадую милу товаришку дитячих літ. А для тебе я звелів посадити шипшину… Ще восени написав листа…
— О, — засміялася Дана, — дуже мило з твого боку вважати мене схожою на дику ружу…
— Колючу, горду і відважну, — прошепотів Вогнедан, — вона ще квітне… Ось подивись…
Квітка дикої ружі… Її обережно зривають тонкі пальці музики… Дані чомусь завжди хочеться притулитися щокою до руки коханого. Вона схиляє голову, і Вогнедан обережно вправляє квітку в її волосся.
— Моя тиха вода, — говорить юнак, — моя дика ружа Чорногори…
Світлян, котрий нечутно виник на порозі саду, вважає за краще піти до кімнати і ще раз підігріти настоянку з данадільських трав.
В свої покої Дана потрапила аж увечері. Вогнедан затримував її в улюбленім своїм саду то цілунками, то музикою, врешті таки відпустив відпочити з дороги, пообіцявши навідатися увечері.
До вечора Дана вже встигла упорядкувати і покої ї себе. Гаряча купіль зняла втому, волосся їй допомогли розчесати покоївки, яких звали — Дана аж усміхнулася — Малинка та Суничка, вбрання для неї було приготоване розкішне: довга шовкова гаптована сорочка, тяжкий халат з оксамиту кольору червоного вина…
— Трошки карміну, — шепотіла Суничка, — і все… Колір обличчя пані не потребує штучних барв…
— Ця шипшинова квітка, — питала Малинка, — вона вже трохи…
— Нехай зостанеться у волоссі, - відповіла Дана. Вона сиділа на м’якому дзиглику перед люстром, а дівчата навперебій пропонували їй ріжні прикраси. Зрештою, дівчина таки вдягнула золотий ланцюжок з підвіскою у вигляді багряної краплі.
— Про таких як ви говорять — пані судьби…, - з неприхованим захватом мовила Суничка, — чи дозволить пані запитати, як ви познайомилися з паном Вогнеданом…
— Милі дівчата, — сказала Дана ласкаво і трохи в’їдливо, — язички боговладських челядинок увійшли у примовку… Але я не буду нічого приховувати — ми познайомилися у бою… При блиску зір і відблисках мечів…
Ротики обох служниць округлилися, і дівчата захоплено пискнули. Вони жадали подробиць, і Дана тут таки вигадала цілу історію, де замість обдертих волоцюг, котрі не знали з якого боку тримати зброю, на неї напали справдешні розбишаки, і, якби не Вогнедан…
Малинка з Суничкою зосталися цілком задоволеними — вони бо найпершими дізналися щось новеньке про загадкову чорногорську пригоду Принца Яблуневого Саду. Задоволеною була і Дана. Відпустивши служниць, вона вигідно вмостилася на ложі у спочивальні, підклавши під спину гаптовану подушечку і взяла до рук книжкового сувоя, привезеного з собою.
Коли дівчина не почула навіть, а відчула шерех легкої ходи дивного, вона вже встигла прочитати трохи не чверть сувоя і перевернутись на живіт, аби зручніше було перемотувати тонесенький квітанський папір.
— Коханий, — мовила вона, не обертаючись, — я мушу сказати тобі, що оті рядки Роси Летич, в яких вона мріє про затишне життя зі своїм милим….
— «Там, де не чути сурми голос ранній…, - озвався голос, схожий на Вогнеданів, — звучить любов в пташинім передзвоні… О скільки щирості в моїм зізнанні… Я хочу народитися востаннє метеликом у друга на долоні… І там же вмерти в лагіднім полоні… Проживши від світання до світання…»
Дана вже стояла біля ложа, поволі схиляючись в уклоні, схожому на танцювальний рух. Святослав, Повелитель Ельберу, дивився на неї з легеньким усміхом. Якби дівчина народилася у Боговладі, то дуже здивувалася б цьому — усмішки Повелителя ніхто не бачив вже літ сімнадцять…