![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Дійсно, — сказав Вогнедан, — Він повірив віщунці, бо віщим жонам вірили його діди і прадіди… Він побоявся утонути разом з кораблем, тому, що хотів загинути з мечем у руці… І він прийшов подивитись на помираючий корабель, як приходять до смертного ложа старого друга… Бо він був астеонським коронатом, безстрашним розбійником Північного моря… Якби він був інакшим, то недовго б протримався на княжому столі Астеону…
— Я бачу, — мовила Срібляна з усміхом, — що ви, мій принце, зрозуміли, що долю, на відміну від судьби, котру ми заслужили в минулих життях, змінити можна, але для цього потрібно змінити себе…
— У мене теж було видіння, — сказав принц, — позаминулого Великодня… Я бачив яблуні у вогні… І чорне сонце у небі… Я мав спинити це зло з мечем у руці… Але для цього мені не потрібно змінювати власну душу…
— О, — сказала Срібляна, — глибини вашого духу… Шкода, що ви є єдиним сином Повелителя… З вас міг би вийти ясновидець… Тепер ви знаєте відповіді на ваші питання?
— О, так, — прошепотів Вогнедан, — я нарешті зрозумів, чому батько позбавив мене любові… Справжній Вогняний Ящір, він рушив проти долі пробоєм. Він змінив себе, і намагається змінити мене… «Метелик на долоні»… Дана натякала, а я не міг зрозуміти… Мій батько в юності міг кохати і робити дурниці задля коханої, котра теж була дівчиною-воїном, та ще до того ж — людської крові… Він не є демоном криги і льоду…
— То дуже сумна історія, — сказала Срібляна лагідно, — кохана юного Святослава була закохана у іншого вельможу… Вона загинула, а той вельможа…
— А той вельможа — князь Влад Пард, — сказав принц в якомусь раптовому прозрінні, - ось чому Три Дракони нині майже не бувають разом… Причина тому — не лише каліцтво князя Чорногори, але й оте давнє суперництво… Вірша про метелика дівчина, в яку батько був закоханим, присвятила князю Владу…
— Вам не потрібно бути ясновидцем, — мовила жінка з легким усміхом, — я не відкриваю чужих таємниць, бо ви самі стоїте на їхньому порозі… Я попереджала Його Ясновельможність, що він нічого не доможеться, ламаючи вам життя і душу… В пророцтві сказано, що ви є улюбленцем батька — Святослав почав ставитися до вас якнайсуворіше… Ви є поетом та музикою рідкісного дару, Повелитель вважав за потрібне цього не помічати, а то і не давати вам домагатися належного визнання. Ви покохали — правитель вирішив одружити вас за власним вибором, і сповнити вашу юність почуттям обов’язку… Те, що робив Повелитель, є неприпустимим, але його провина…
— Хотів зберегти мене, — прошепотів Вогнедан, — хотів зберегти Ельбер… А я сказав, що ненавиджу його… Я це йому сказав…
— Він пішов і на це, — зітхнула Срібляна, — він знав, що ви успадкували його незламну волю, незважаючи на ніжність і витонченість, котрі дісталися вам від матері…
- Її насправді… убило ваше видіння? — різко спитав Вогнедан.
— Дитя моє, - сказала віщунка, — в хвилини самозаглиблення я не чую власного голосу… Повелитель не повинен був брати з собою таку ніжну квітку, якою була пані Конвалія… Це дійсно було для неї занадто великим потрясінням. Але вразило її не стільки віщування, скільки подальше ставлення Повелителя до певного синьоокого ельфеняти…
— Хотів зберегти Ельбер, — повторив Вогнедан, — погубив жону… Трохи не погубив мене… О, якби ж це допомогло… Я маю змінитися, аби видіння не збулося, але як? Підкажіть, якщо можете…
— Дитя, — мовила Срібляна, — хіба ж я відаю — як… Та й чи зможете ви змінитися? Найчастіше, жива істота, як отой астеонський коронат, все таки залишається вірною своїй натурі… А якщо намагається змінитись… Скажімо, коли Ішторнійська Імперія готувалася поглинути Гаррас, його правитель прийняв мейдизм разом зі своїми вельможами. Він сподівався, що тоді у Ішторну не буде приводу напасти. Він насильно ввів у мейдистський закон простолюд, частина якого втекла за Чорні гори і змішалася зі вже зміненими сонцеславами. Сумніваюся, щоб цей нещасний вельможа щиро увірував в дива святого з Лугерби. Він хотів врятувати Гаррас… І вважав, що може задля цього пожертвувати свободою духу… Власною і своїх підданців…