Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
— Босе, ти лізеш не у свої справи.
Все це дуже збивало з пантелику — і те, що Джилл могла ще більше пахнути, як Джилл... І те, що Дорказ хотіла пахнути як Джилл, тоді як вже пахла собою... І те, що Джубал сказав, що Дорказ пахне як кицька, — коли це було не так. У цьому місці жило двоє котів (не як домашні тварини, а як співвласники); у тих рідкісних випадках, коли вони заходили до будинку і, зглянувшись, приймали підношення. Кіт з Майком одразу ж ґрокнули один одного, і Майк вважав його хижацькі думки приємними та дуже марсіанськими. А ще він відкрив для себе, що котяче ім'я — Фрідріх Вільгельм Ніцше — було зовсім не котячим, але нікому про це не розповів, тому що не міг вимовити справжнього імені цього кота: він міг лише чути його в своїй голові.
І кіт не пах так, як Дорказ.
Дарувати подарунки було дуже шляхетно, а їх покупка навчила Майка справжній цінності грошей. Проте він ані на мить не забував, що були й інші речі, які він хотів ґрокнути. Джубал двічі відхилив запрошення сенатора Буна для Майка, навіть не згадуючи про це, — а Майк і не помітив, оскільки його відмінне відчуття часу не встановлювало конкретної дати для «наступної неділі».
Проте повторне запрошення прийшло разом з поштою, і воно було адресоване Майку; на сенатора Буна тиснув Верховний Єпископ Дігбі, щоб той представив йому Людину з Марса, а Бун відчував, що Гаршоу морочить йому голову і що кінця цьому не буде.
Майк приніс запрошення Джубалу.
— Ну? — пробурчав Джубал. — Ти хочеш туди піти чи ні? Тобі не обов'язково відвідувати службу фостерітів. Ми можемо сказати їм котитися в пекло.
Тож по тому Картате Таксі з водієм-людиною (Гаршоу відмовився довірити своє життя автотаксі) підібрало їх ранком наступної неділі і доставило Майка, Джилл та Джубала на громадську платформу приземлення просто біля входу до священних земель Храму Архангела Фостера Церкви Нового Одкровення.
Розділ 23
Впродовж усієї дороги до церкви Джубал намагався застерегти Майка, але від чого саме — Майк так і не зрозумів. Він слухав, — як завжди, слухав, — проте краєвид під ними теж привертав його увагу; і Майк знайшов вихід, запам'ятовуючи усе, що говорив Джубал.
— Послухай-но, хлопче, — вмовляв він, — ці фостеріти полюють на твої гроші. У цьому немає нічого дивного: на твої гроші полюватимуть усі; тобі ж треба залишатися непорушним. Через твої статки та престиж того факту, що Людина з Марса приєднався до їхньої церкви, вони захочуть вплинути на тебе, й ти повинен поводитись обережно.
— Перепрошую?
— Прокляття, здається, ти мене не слухав.
— Вибач, Джубале.
— Що ж, погляньмо на це під іншим кутом. Релігія — це втіха для багатьох людей; можливо й таке, що якась релігія, десь там, і справді — сама Істинна Правда. Проте у більшості випадків бути релігійним означає лише одну з форм самовдоволення. Біблійний Пояс віри, в якому я ріс, підтримував у мені думку, що я кращий за решту світу; я був «врятований», а вони «прокляті», ми «благословенні», а решта — «язичники»... А під «язичниками» вони розуміли таких людей, як наш брат Махмуд. Я хочу сказати, що неосвічений, дурний селюк, який рідко мився та сіяв хліб за фазами Місяця, міг декларувати, нібито він знає остаточні відповіді Всесвіту. І вони дали йому право дивитися на усіх інших з погордою. Наш псалтир насичений такою зверхністю — безглуздістю, чванливістю, самовдоволеністю від того, як затишно нам зі Всемогутнім, якої високої думки він про нас та яке пекло чекає на всіх інших у Судний день. Ми підтримували лише одну справжню торгову марку...
— Джубале! — різко сказала Джилл. — Він не ґрокає цього.
— Що? Вибач; я відволікся від теми. Мої люди намагалися зробити з мене проповідника, і їм майже це вдалося; гадаю, що це все ще помітно.
— Так.
— Не втручайся, дівчинко. Я став би гарним проповідником, якби не припустився фатальної дурниці: не почав читати все, до чого могли дотягнутися мої руки. Лише з трішки більшою краплиною самовпевненості та завдяки щедрій допомозі неосвіченості я міг би стати відомим євангелістом. Та що там — це місце, куди ми сьогодні прямуємо, носило б назву «Храм Архангела Джубала».
Джилл скривилася.
— Джубале, будь ласка! Ми щойно поїли.
— Я серйозно. Впевнена людина знає, що бреше; це обмежує її певними рамками. А успішний шаман спочатку зв'язує себе; він вірить у те, що говорить, — і така віра заражає; його ці рамки не обмежують. Проте мені не вистачило необхідної впевненості у своїй непогрішимості; я ніколи не зміг би стати пастором... У кращому разі — лише критиком, пророком четвертого сорту, який би страждав від ілюзії статі.