Чужинець на чужій землі

— Потрібно забрати вас звідси, — весело сказав Бун, — до того як ви зумієте розорити Церкву. Доку, вам завжди так щастить?

— Завжди, — спокійно відповів Гаршоу. Він не дивився на Майка — і навіть не збирався цього робити. Він сказав собі, що не знав, що хлопець має до цього якийсь стосунок... Проте надзвичайно сильно бажав, щоб це покарання Господнє закінчилося і вони швидше повернулися додому.

Бун привів їх до довгої стійки бару з позначкою «Зарезервовано» і сказав:

— Ось так. Чи юна леді бажає присісти?

— Мені і так добре. — («І якщо ви ще хоч раз назвете мене „юною леді“, я спущу на вас Майка!»)

До них поспішив бармен.

— Щасливого дня. Вам як звичайно, Єпископе?

— Подвійну. А ви що будете, доку? А містер Сміт? Не соромтеся — ви гості Верховного Єпископа.

— Бренді, будь ласка. З водою.

— Бренді, будь ласка, — повторив Майк. Подумав і додав: — Мені без води, — правда полягала в тому, що вода життя була необов'язковою у водній церемонії, проте він не хотів пити воду саме тут.

— Оце так витримка! — щиро сказав Бун. — Правильний характер з хорошою витримкою! Без води. Зрозуміли? Це жарт, — він шпигонув Джубала під ребро. — А що ж для юної леді? Коли? Молока для ваших рум'яних щічок? Чи бажаєте справжнього напою Радісного Дня — разом з дорослими?

— Сенаторе, — обережно сказала Джилл, — чи поширюється ваша гостинність на мартіні?

— Звісно ж! Найкраще мартіні в світі саме тут — ми зовсім не використовуємо вермут. Замість цього благословляємо напій. Подвійне мартіні для юної леді. Будь благословенний, синку, — і зроби це швидко, — він повернувся до інших. — У нас мало часу: потім ми віддамо шану Архангелу Фостеру і прийдемо до Святилища саме вчасно, щоб почути Верховного Єпископа.

Принесли напої та виграш. Вони випили з благословенням Буна, після чого той по-дружньому сперечався з Джубалом про три сотні доларів, які щойно принесли, — наполягаючи на тому, що всі три виграші належать Джубалові, навіть попри те, що це Бун кинув жетон вдруге та втретє. Джубал вирішив суперечку тим, що згріб усі гроші та опустив їх у чашу для пожертв, що стояла поруч з ними на стійці.

Бун схвально кивнув:

— Це дуже люб'язно, доку. Ми можемо вас врятувати. Ще по одній, друзяки?

Джилл сподівалася, що хтось погодиться. Мартіні був несмачний, і вона вирішила, що його розбавили водою; тим не менше алкоголь розпалив у ній вогник терпимості. Але всі мовчали — тож вона пішла вслід за Буном, коли він повів їх геть сходами вгору, повз вивіску «Шукачам та грішникам категорично заборонено перебувати на цьому рівні — це про тебе!». За цим написом були важкі ґратчасті ворота. Бун промовив:

— Єпископ Бун і троє паломників — гості Верховного Єпископа.

Ворота відчинилися. Він провів їх вигнутими сходами до кімнати.

Це була досить велика кімната, розкішно обставлена у стилі, який нагадав Джубалу вітальню похоронного бюро, — хоча тут звучала весела музика. Базова тема скидалася на «Jingle Bells», проте до неї додали ритми Конго, а переробку так прикрасили, що вгадати основу напевно було важко. Джилл музика сподобалася, і вона зрозуміла, що ці звуки викликали у ній бажання танцювати.