Чужинець на чужій землі

— Майку! Пам'ятай!

— Так, Джилл.

Бун запитав:

— Що він говорить, юна леді? Про що ви запитуєте, містере Сміт?

Джилл швидко відповіла:

— Нічого суттєвого. Сенаторе, я можу вийти? Мені зле,— вона знову глянула на труп. Над ним підіймалися клуби диму, а один промінь світла завжди пробивався крізь них, щоб освітити його обличчя. Світло змінювалося, а разом з ним і обличчя; тим часом його очі здавалися яскравими і живими.

Бун заспокійливо промовив:

— Інколи таке трапляється — принаймні першого разу. Але вам потрібно глянути на нього з галереї шукачів, розташованої під нами, — подивитися звідти вгору під цілковито іншу музику. Повністю. Там важка музика, з інфразвуковими вкрапленнями, — я вірю в те, що вона нагадує їм про їхні гріхи. Зараз ця кімната — місце для медитацій Радісних Думок для вищих осіб Церкви. Я часто буваю тут, якщо почуваюся хоча б трохи гірше — сиджу і близько години смакую сигару.

— Будь ласка, сенаторе.

— О, звісно ж. Ви можете просто почекати ззовні, дорогенька. Містере Сміт, залишайтеся тут так довго, як захочете.

Джубал запитав:

— Сенаторе, а чи не краще нам піти на службу?

Тож всі вони пішли. Джилл трусила і стискала руку Майка: вона безглуздим чином злякалася, що Майк міг щось зробити з тим страхітливим експонатом, — і тоді б їх лінчували, а може, й гірше.

Двоє охоронців у формі, надзвичайно схожій на херувимську, проте значно пишнішій, загородили їм шлях схрещеними списами, коли вони дійшли до входу у Святилище. Бун докірливо сказав:

— Годі, годі! Ці паломники — особисті гості Верховного Єпископа. Де їхні значки?

З непорозумінням розібралися, значки видали — а разом з ними й лотерейні квитки. Ввічливий лакей промовив:

— Сюди, Єпископе, — і повів їх угору широкими сходами до відокремленої ложі прямо навпроти сцени.

Бун відійшов убік, щоб їх пропустити.

— Спочатку ви, юна леді, — а далі почалася боротьба бажань; Бун хотів сидіти поруч з Майком, щоб відповідати на його питання. Проте Гаршоу переміг, і Майка всадовили між Джилл та Джубалом, а Бун сів збоку.

Ложа виявилася просторою та розкішною, з дуже зручними кріслами з регулюванням, попільничками для кожного та відкидними столиками для закусок, розставлених на поручні перед ними. Завдяки розміщенню на балконі вони опинилися десь у п'ятнадцяти футах над головами прихожан — і не більше ніж в сотні футів від вівтаря. Біля нього стояв молодий священик, який розігрівав натовп, рухаючись під музику: він виставляв свої сильні м'язисті руки назад та вперед і стискав кулаки. Його потужний бас час від часу приєднувався до хору, і тоді він підіймав руки, проповідуючи:

— Підніміть же свої зади! Чого ви чекаєте? Не дозвольте Дияволу застати вас зненацька!

Зміїний танець рухався дуже широким нефом униз, потім правим нефом, звідки, пройшовши перед вівтарем, знов вливався в центральний неф; ноги тупали в такт з ритмічними рухами священика та синкопованою піснею хору. Раз, два, — стогін! Раз, два — стогін! Джилл слухала ритм і знічено зрозуміла, що, напевно, було б весело приєднатися до того танцю — оскільки все більше і більше людей робили це, керуючись глузливими репліками священика.