Вода, павутина
- Автор: Гашич Нада
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-113-6
- Переводчик: Наталья Хороз
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вода, павутина». Краткое содержание книги:
— Хай познайомиться з тобою.
Лише тоді насправді поглянув на нього.
— Відошичу, Ліка не для кожного.
— Так.
Відошич дозволив собаці обнюхати руки і штани, але коли той почав обнюхувати внутрішню частину стегон, підставив долоню. Касумич потягнув за нашийника, і пес підняв до господаря морду.
— Заходь, ми тут не розкидаємося теплом.
Касумич пройшов передпокій і зайшов у приміщення, з якого струменіло тепло. Гість також зайшов і скинув куртку.
Господар очима показав йому на стілець:
— Сідай.
Відошич простягнув йому куртку, Касумич притримав її, і на мить вони опинилися в ситуації небажаної інтимності, коли дві посварені людини хоч-не-хоч притримують один предмет. Одночасно випустили з рук куртку, і вона якось розчаровано замахала рукавами перед тим, як приземлитися на підлозі. Касумич кинув її на стілець, обернувся і дістав із шафки пляшку з двома келишками. Доки Касумич відчиняв шафку з посудом, Відошичу здалося, що він не надто вправно порається зі своїми меблями: наче його руки все ще вивчають, що де поскладане. Оглянув приміщення. З першої до останньої речі в цьому домі були новими. Чомусь ті речі не додавали втіхи своєю новопридбаністю і самі собі здавалися чужими.
Касумич поставив пляшку й келишки на стіл і нарешті сів. Обережно налив.
— Тут не питають, хочеш чи не хочеш, тут п’ють ракію.
Відошич не знав, що належить до того «тут» — цей дім чи цілий край, але не питав.
Підняли келишки, поглянули один одному в очі, і гостеві здалося, що не лише він почервонів. Ракію влив у горло, наче карає себе.
— Дай трохи води.
— Будеш малиновий сироп?
Відошич не повірив своїм вухам.
— Прошу?
— Будеш малиновий сироп? Колись гостей пригощали малиновим сиропом.
— Ні, дай мені води.
Касумич встав, щоб набрати води. Простягнув гостеві склянку.
— Пильнуй зуби.
Запізно попереджений Відошич схопився за щелепу, опустивши від болю голову.
Господар взяв зі столу пачку цигарок, завмер, запитально поглянув на гостя і обернув отвір пачки до нього. Обидва закурили. Якийсь час лише спостерігали за димом, яким наповнювалося приміщення.
— Чим ти приїхав?
— Нічним автобусом на Спліт. Шофер сказав мені, де вийти і якою дорогою йти.
Знову замовкли.
— Ти голодний?
— Ні.
— Коли ти останній раз їв?
— Не знаю.
Касумич налив, і Відошич випив.
— Може, спробуєш щось поїсти?
— Ні.
Уникаючи розмови про їжу, Відошич ще раз пооглядав кімнату.
— Все нове… добре облаштував.
— Мусив. Від початку. Нічого не лишилося.
— Я по дорозі бачив, що багато чого відремонтовано. Але хати наче здебільшого порожні?
— Порожні.
— Потрохи відновиться життя.
— Ні. Життя не відновлюється.
— Люди вернуться.
— Їхні не вернуться.
— Може, хтось і з їхніх вернеться.
— Їх спорожнювали не для того, щоб заповнювати, і чистки робили не для того, щоб верталися.
— Буде життя.
— Буде. Прийде якесь нове життя, але старе життя не відновиться. З ним покінчено.
— Та потрохи.
— Ні потрохи, ні силоміць. Як і в природі, коли стаються… катаклізми.
Згадав, що сказав слово «катаклізми», і швидко випив до дна.
— Коли зникне якесь життя, через якийсь час настане нове, нові форми, але старе ніколи не поновлюється.
Відошич поглянув на нього і опустив погляд.
— Добре, але життя є.
— Як для кого. Комусь життя, а комусь нічого.
Відошич промовчав, легенько завалившись у крісло. Цигарка почала трястися йому між пальців. Касумич це помітив.
— Слухай, я тобі не тато і не мама, але щось треба кинути в рот, тобі стане зле.
— Не стане.
— Ти спав в автобусі?
— Ні.
— Слухай, я не можу зробити так, щоб дрова самі нарубалися, мій пес сам нагодувався і щоб щось саме зварилося тільки тому, що ти приїхав. Я йду все пороблю, а тобі найкраще буде завалитися на оцю тахту.
Касумич вийшов, і Відошич збагнув, що господар якимось тонким чуттям відчув, що гість у його присутності не наважився би лягти. Сів на тахту і ледь встиг зняти туфлі. Приміщення з новими меблями зникло.
Коли він знову винирнув зі сну в тому ж приміщенні, оточений світлими речами, минула ціла година без снів і запахів. Касумич був обернений до нього спиною і щось шаманив біля плити. Відошич сів за порожній стіл. Провів пальцями по нижній губі, і йому здалося, що замість висушеної слини він втягнув павутину.