Вода, павутина
- Автор: Гашич Нада
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-113-6
- Переводчик: Наталья Хороз
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вода, павутина». Краткое содержание книги:
— Версія притягнута за великі вуха.
— Так? А твоя історія про кишеню і рюкзак? Але якби я перевірив ту твою притягнуту за вуха версію з хлопчиком і рюкзаком, Давид би, може, зараз був живий. Мені було найлегше не повірити. Найлегше було не повірити.
Касумич не піднімав голови. Вогником цигарки водив по попільничці.
— Касумичу, це він. Він. Малий його якось побачив.
— Ми не можемо знати. Давида нема, щоб підтвердив.
Відошич потер долонею по щелепі і клацнув зубами. Заплющив очі і різко розплющив їх. Відганяв якусь картинку.
— Знаю. Коли тільки Давидова мама зможе, скаже мені, де точно був Давид тієї ночі, коли тіло викинули біля школи. Думаю, вона казала неправду. Захищала сестру і не хотіла втягувати Давида, щоб ми його не мордували. Тепер вже нема кого захищати.
Його голос затремтів.
— Кляте життя, вона постійно на собі носила брошку гармоніста. Якби вона знала… Мати Божа, як я покажуся їй на очі?
Касумич дав йому можливість трохи помовчати. Відошич розгорнув папери.
— Я тобі щось видрукував. Ось, це портрет вбивці, цього ми ще не мали. Думаю, це добрий портрет.
Касумич прочитав і віджбурнув папір на середину столу.
— Все це разом нічого не означає. Все можливе. Може, звичайна сексуальна гра, яка перейшла межі передбачуваного, може, вона забажала більший за узвичаєний тариф, а може, намагалася шантажувати. Вони теж схильні до тих «контрольних пакетів». Багато знають і завжди небезпечні. Може, все докупи: і сексуальна гра, яка перейшла межі, і її шантаж, ми нічого не знаємо. Може, той мій знайомий знову був у другому ешелоні. Може, просто виконав брудну роботу за іншого.
— Може. Але є Ірма Жигер. Її треба притиснути. Вона заговорить. Хоче чи ні, заговорить.
Відошич відпив ковток сиропу і відштовхнув склянку на середину столу.
— Дай мені ракії. Не можу того пити.
Касумич устав, відчинив шафку із пляшками.
Ірма відчинила шафку із пляшками.
Вийняла пляшку коньяку і пила довгими ковтками. Тоді повиймала всі пляшки та чарки і поставила їх на підлогу. Відставила дзеркало, за яким була порожнина. Вийняла коробку, а з неї — пакетик. Знову взяла пляшку і поставила її біля ліжка, на яке сіла. Відкрила пакетик і вміст висипала в ліву долоню. Правою підняла пляшку і розмірено, з короткими паузами, ковтала таблетки і запивала їх коньяком. Лягла. Невдовзі її покинули і сум, і тривога, і страх. Нічого більше не було. Ірмине обличчя було втомленим навіть тоді, коли це вже було обличчя не живої, а мертвої людини.
Касумич потягнувся за келишками для ракії, передумав і віддав перевагу бокалам для вина. Налив обом до половини бокала і поставив пляшку ракії на край столу, як перед початком партії гри в Ґо. Не підводячи погляду на Касумича, відпив два добрих ковтки. Підняв голову і зачекав, доки Касумич на нього погляне.
— Я ніколи собі не пробачу, що не вберіг малого. Я страшно спартачив. Неприпустимо.
— Та пробачиш собі. Але ти таки спартачив. Та й я так само спартачив. Ще й як. Якби я розказав все, що знав і про просвітянок, і про охоронця, може, все пішло би в іншому керунку.
— Нічого не можна виправити.
— Кожен колись висере гівно, яке вода не може відразу змити.
Обидва відпили.
— Тільки би в кінці не сталось так, що трамвай вбив дитину.
Касумич вихилив до дна.
— Так, можливо таке, що врешті виявиться, ніби трамвай збив дитину.
І Відошич випив до дна.
— Як ти думаєш, хто це з відділу напряму здає?
— Не знаю. Якщо якийсь шантаж, тоді Симчича, колишнього Симича, найлегше шантажувати. Тих сербів, які більше ними не є, найлегше шантажувати. Але все-таки, думаю, він би боявся. Він боягуз. Не знаю. А Зділар…
— Міг би і він бути. Занадто він солодкий і весь такий… Постійно до послуг.