Твори в 4-х томах. Том 2

Дружина й раніш не раз уже поривала з ним, та це завжди швидко миналося. Він був дуже багатий і мав стати ще багатший, то й знав, що тепер вона його ніколи не покине. То була одна з небагатьох речей, які він по-справжньому знав. Він знався на цьому, знався на мотоциклах — то ще давніш, — і на автомобілях, і на стрілянні качок, і на рибальстві — форель, лосось, морська риба, — і на статевих проблемах — бо читав книжки, багато книжок, аж надто багато, — і на всіляких спортивних іграх, і на собаках, і трохи на конях, і на тому, як примножувати капітал, і на більшості інших речей, потрібних у світі, в якому він жив. Знав і те, що дружина його не покине. Колись його дружина була неабияка красуня, а в Африці й тепер вона неабияка красуня, та вдома, на батьківщині, її теперішньої краси вже не досить, щоб покинути його і влаштуватися краще, — вона сама це знала, і він також. Вона пропустила час піти від нього, і він це знав. Якби він був сміливіший з жінками, її, мабуть, непокоїло б, що він може знайти собі нову, вродливішу дружину, та вона надто добре знала його вдачу, щоб такого боятися. До того ж він завжди ставився до неї з великою поблажливістю, і це була чи не найкраща його риса — а втім, може, й навпаки.

Загалом вони мали славу порівняно щасливого подружжя, одного з тих, що, за чутками, начебто мають скоро розлучитись, а проте ніколи не розлучаються; і от тепер, як висловився репортер великосвітської хроніки, вони надали своєму вельми завидному, неминущому романові хвилюючого духу пригоди, вирушивши в мисливську подорож до країни, знаної колись як Чорна Африка, а нині висвітленої на всіх білих екранах, щоб полювати там на лева Старого Сімбу, на слона Тембо, на буйволів, а принагідно й поповнити експонатами Природничий музей. Той самий репортер у недалекому минулому принаймні тричі повідомляв, що вони вже на межі розлучення, і то була правда. Але вони щоразу все залагоджували. їхнє спільне життя мало міцну основу. Марго була занадто вродлива, щоб Мекомбер захотів розлучитися з нею, а Мекомбер мав занадто великі гроші, щоб Марго колись його покинула.

Минала вже третя години після півночі, коли Френсіс Мекомбер, що, відігнавши думки про лева, був трохи поспав, тоді прокинувся й знову заснув, раптом прочумався від сну, наполоханий страшним видивом закривавленого лева, який стояв просто над ним; і тоді, прислухаючись до тиші й чуючи лиш стукіт власного серця, Мекомбер збагнув, що його дружини на другому ліжку немає. Виявивши це, він пролежав без сну дві години.

По тих двох годинах його дружина зайшла до намету, відслонила москітник і зручно вмостилася на ліжку.