Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
І ніби на підтвердження моїх здогадок заграв духовий оркестр. І все місто наповнилося якоюсь пахучою і соковитою музикою.
Ледь не видавлюючи очі, я марне намагався знайти у круговерті людей-мурашок самих музик — мелодії лунали звідусюди. І тоді я збагнув — то із небес грає оркестр ангелів, вітаючи милосердя Господнє і звільнення мучеників від гріховних пут.
В цю ж мить, з боку Чинадієва, глухо цорконячи зубами, виринула гігантська гусінь з чорною й довгою головою. Потвора зробила біля Ловачки поворот і далі швидко помчала у бік міста, і раптом, пустивши уверх із голови білий стовп, гусениця заголосила.
— Так оце і є Іуда-христопродавець! — прошепотів перелякано я. — Видно, Богонькові надоїло, що Іуда постійно зривається із дерева, то й перетворив його у паскудну велику гусеницю. І правду має: нічого на деревах скакати і гілля обламувати, хай Іуда потягається по землі і помучиться, як мучився наш Спаситель на хресті.
Але повзучий Іуда швидко проминув передмістя і вже кричав десь вдалині.
— Ага, нині свята неділька, то злодій теж спішить на майдан прощення, — думав я. — Але Бог знає: Іуди ніколи не стануть людьми. І немає їм прощення за христопродавство!
Між тим, із затаєним острахом і нестерпною цікавістю я весь час крадькома шукав у Місті Того, хто має всесилу і владу давати блудним мужам і дівам прощення. Проте як не намагався — жодного натяку. Зате не покидало інше відчуття — із першої ж хвилини, щойно мені відкрилося Місто, незрима присутність Великого Творця настійно відчувалась у всьому, що очі бачили, що чулося і розум сприймав: у осяйних чолах храмів, у тонкій грації статуй на дахах будинків, у польотах птахів і веселкових зграях дивовижних метеликів, у божественній музиці, що із небес лунала, у запахах житнього хліба, солодких булочок і весняних трав… У всьому-всьому відчувалась всесильна присутність Того, хто має силу і ласку прощати. Проте найвідчутніше нагадував про Нього тонкий аромат далини, до якої все життя, мізерію знаходячи і багато втрачаючи, йтимемо, а коли нарешті дійдемо, то… от про це ще ніхто із живих не знає…
Обхопивши, наче найріднішу людину, старого дуба, я все дивився й дивився на явлене мені Місто! І раптом по-дорослому, навіть не усвідомлюючи цього, тихо заплакав… чи то від щастя, чи, вірніше, великого потрясіння.
Про це я з особливим болем і ностальгією згадаю через багато літ, коли прочитаю: «І коли Він наблизився, і місто побачив, то заплакав за ним…»
Це рядки із Євангелія. І йдеться тут про Христа і скорботну хвилину, коли Спаситель останній раз мав увійти до Єрусалиму. Христос знав про свою трагічну долю. Але твердою ходою йшов до Єрусалиму.
…І коли він наблизився, і місто побачив, то заплакав за ним…
Весь ошелешений і глибоко вражений відкриттям на краю світу зовсім іншого, ніколи досі небаченого світу, я повернувся додому, забився у куток біля пічки і онімів.
Я ніяк не міг позбутися великого потрясіння: з одного боку, мене продовжувало вражати Місто, з іншого — боліло за той обман, яким мене кормили про край світу, казани, пекло… Баба помітила мою дивну поведінку й непритаманну розгубленість.
— Щось сталося, Митьку? — запитливо глянула на мене.
— Ви, бабо, й усі ви… ви… ви… великі брехачі! — затинаючись, ображено вигукнув я.
— Ти, їжаку нечесаний, ачей був на тому боці Ловачки? — одразу здогадалась Фіскарошка.
Я насуплено опустив голову.
— А як тебе було застерегти, всюдисущого збийвіча? — раптом ласкаво і якось зажурено продовжувала Фіскарошка. — Хіба ти не видів, яка з того боку гори пропасть. Там уже не один дорослий скрутив собі шию. А скільки дітей побилося… То мусіла тебе якось страшити…
— Айбо не треба було неправду про кінець світу… про пекло… грішників… Там же так красиво… Там, там… як у раю город! — вигукнув я.
— А, город Мукачево? — махнула рукою баба Фіскарошка. — На тому тижні буду нести черешні продавати. Візьму вже раз і тебе.
Через декілька днів, підходячи до латоричного мосту, я почув, як із боку Чинадієва почувся знайомий гуркіт. Я злякано метнув головою: до нас швидко їхав багатоногий Іуда. Далі закричав-завив, як бик на бійні. Я міцно схопився за бабу — та, на диво спокійно, чимчикувала.