Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
З листопада 1917 р. — на українській службі: начальник штабу 1-ї Сердюцької дивізії військ Центральної Ради. В кінці 1917 р. — начальник штабу командувача протибільшовицьких сил на Лівобережній Україні полковника Ю. Капкана У січні 1918 р. — начальник штабу отамана Ковенка. З 10.03.1918 р. — у комісії з формування української армії. З 22.06.1918 р. — 1-й помічник начальника відділу піших шкіл Головної шкільної управи Військового міністерства Української Держави. З кінця січня 1919 р. — начальник Головної шкільної управи Військового міністерства УНР.
З кінця травня 1919 р. — командувач Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 26.09.1919 р. — командувач Дієвої армії УНР. З 05.11.1919 р. — військовий міністр УНР. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий. З 10.02.1921 р. — член Вищої військової ради УНР.
З 1924 р. до дня смерті — Військовий міністр уряду УНР в екзилі. Помер та похований у Варшаві, на цвинтарі Воля.
В Армії УНР також служив рідний брат В. Сальського — хорунжий Олександр Сальський (поручик — посмертно), який брав участь у Другому Зимовому поході, потрапив до полону та був розстріляний під Базаром.
Син В. Сальського Юрій (1915 р. н.) закінчив польську льотну школу у Дембліні (1939). У 1939–1945 рр. як льотчик польських ВПС брав участь у боях проти німців у Польщі, Франції, Великобританії.
З 1951 р. жив у Канаді. У 1953–1980 рр. — радник з військово-повітряних та військово-космічних питань Військового міністерства Канади. Автор численних праць з теорії та практики військової авіації, балістики, космічних операцій.
РГВИА — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 151–174; ЦДАВОУ. — Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4-зв; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 2111.1918. — С 48-зв. — 49; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914. — С. 652; Список Генерального пгглбя 1917. — СПб. — 1917. — С. 142; Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Червоної Калини — Львів. — 1937, Ч. 12. — С. 7—10; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921) — Львів. — 1927. — Ч. 1 — С. 137; Завадський В. Генерал Володимир Сальський//За Д ержавність — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 235–237, Shandmk Р Arms of valor. — 1959; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм. — 1972 — Кн. 2. — С. 162–165; Валійський А. Ген Володимир Сальський//Вісп Комбатанта. — Нью-Йорк — 1965. — № 5. — С. 36–40; Омелянович-Павленко М Спогади українського командарма — Київ. — 2002. — С. 192, 215, 261; Біографічний довідник до історії українців Канади — Вінніпег. — 1986. — С. 561; Капусгянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Мяланюк Є Уривки зі спогадів. — Київ. — Темпора — 2004. — С. 61, 91, ' 99,101,104–106,108,112,113.
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — підполковник.
З березня 1918 р. — помічник командира (згодом — командир) куреня Інструкторської школи старшин Армії УНР, згодом — Армії Української Держави та Дієвої армії УНР. Навесні 1919 р. — в. о. начальника Інструкторської школи старшин. 17.05.1919 р. з частиною вихованців школи потрапив у Луцьку до польського полону. Подальша доля невідома.
Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7–10.
(15.12.1896-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Прилуки. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
Самійленко Степан, фото 1950-х років (Самійленко С. Ані слави. — Нью-Йорк. — 1965)
У 1917 р. служив у 66-му піхотному Батуринському полку. З осені 1917 р. — старшина 1-го Українського панцерного дивізіону військ Центральної Ради. Комендант автопанцерника «Гайдамака». 09.02.1918 р. з залишками дивізіону влився до Богданівського куреня Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. З 12.03.1918 р. — командир кулеметної сотні 1-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР. 3 квітня 1918 р. — командир кулеметної сотні, згодом — куреня 4-го Запорізького полку ім. Б. Хмельницького. Перебував на цій посаді у 1919 р. У січні 1920 р. разом зі старшинами полку ім. Б. Хмельницького був заарештований гайдамаками отамана О. Волоха. Втік з-під арешту, приєднався до Кінного полку Чорних Запорожців, у складі якого брав участь у Першому Зимовому поході. У 1920–1923 рр. — командир кулеметної сотні 1-го Кінного полку Чорних Запорожців Армії УНР.
У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. З 1950 р. — у США.
Самійленко С. Дні слави. — Нью-Йорк. — 1958, Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк. — 1956; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Он. 1. — Спр. 98. — С. 50.
(1883 — після 1931) — начальник штабу дивізії Дієвої армії УНР.
Народився у Москві. Закінчив Казанське піхотне юнкерське училище (1905), Імператорську Миколаївську академію за 2-м розрядом (1911, переведений до Генерального штабу у 1914). З 1911 р. викладав у Чугуївському військовому училищі. З початком Першої світової війни призначений старшим ад'ютантом штабу 9-го армійського корпусу. Згодом — в. о. начальника штабу 174-ї піхотної дивізії, штаб-офіцер для доручень 38-го армійського корпусу, начальник штабу 1-ї Сибірської стрілецької дивізії, начальник штабу 11-ї Сибірської стрілецької дивізії, в. о. начальника штабу 2-го Кавказького корпусу. Останнє звання у російській армії — підполковник.
3 11.10.1918 р. — в. о. начальника штабу Північної бригади Окремого корпусу кордонної охорони Української Держави. З 23.01.1919 р. до березня 1919 р. — начальник штабу 19-ї пішої Дієвої дивізії Дієвої армії УНР.
У подальшому служив у Збройних Силах Півдня Росії. У березні 1920 р. перебував у резерві при штабі Донського корпусу Російської армії П. Врангеля.
Згодом служив у РСЧА, приховавши службу в білих арміях. З 02.11.1920 р. — начальник 1-го відділу організаційного управління Всероглавштабу РСЧА. З 01.03.1921 р. — начальник відділення з підготовки військ штабу РСЧА. З 1924 р. секретар інспекції піхоти РСЧА з уставної частини. З 1926 р. — помічник начальника науково-статутного відділу штабу РСЧА. У 1928 р. був демобілізований через хворобу, викладав військові дисципліни у Тімірязівській сільськогосподарській академії. 13.02.1931 р. був заарештований у справі «Весна» (контрреволюційна змова колишніх офіцерів). 10.05.1931 р. був засуджений на 10 років виправно-трудових робіт. Подальша доля невідома.
ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 67093. — Т. 130, архівно-слідча справа Самойліва М. О.; ЦДАВОУ — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 4. — С. 25. — Спр. 5. — С. 44; Список лиц с высшим общим военным.
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР. В австро-угорській армії — підстаршина.
З березня 1918 р. — командир Українського Галицького куреня у Полтаві. З листопада 1918 р. — командир Катеринославського полку Січових стрільців військ Директорії. У лютому 1919 р. — начальник 5-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. Наприкінці березня 1919 р. з відома отамана Південно-Східної групи Дієвої армії УНР Т. Янова залишив Дієву армію УНР та виїхав до Галичини. Подальша доля невідома.
Вінтоняк І. Укр. Галицький курінь у Полтаві, 1918 р// Український Скиталець. — Йозефів. — 1922. — Ч. 13. — С 1–3; Ч. 14. — С 9-11; Ч. 15. — С 9-11; Ч. 16. — С 2–4; Мелешко Ф. Південно-Східня група Дієвої армії УНР та її командир отаман Янів//Вісті Комбатанта. — 1970. — Ч. 3–4. — С. 66–67; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 82, 297.
(25.11.1896-14.09.1982) — сотник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Походив з селян Переяславського повіту Полтавської губернії. Закінчив 2-гу Київську школу прапорщиків (15.04.1916), служив молодшим офіцером 207-го піхотного запасного батальйону.