Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
Самутін Петро, фото 30-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
З 14.05.1917 р. служив у 15-му піхотному Шліссельбурзькому полку, який у грудні 1917 р. був українізований та перейменований у 21-й Січовий Запорізький полк Вільної України (входив до складу 2-го Січового Запорізького корпусу військ Центральної Ради). З 25.11.1917 р. був ад'ютантом та командував куренем цього полку. 01.05.1918 р закінчив Інструкторську школу старшин, згодом — молодший старшина 2-го пішого Волинського полку Армії Української Держави. 01.07.1918 р. звільнився з армії, як студент господарчої школи. 01.11.1918 р. був мобілізований до 28-го пішого Стародубського полку, у складі якого перейшов до військ Директорії. З 01.12.1918 р. — помічник командира цього полку. З 01.06.1919 р. до 05.12.1919 р. — державний інспектор 8-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. До 28.02.1920 р. перебував на інтернуванні у Польщі. Згодом — старшина штабної сотні 6-ї Стрілецької дивізії Армії УНР, з жовтня 1920 р. — командир цієї сотні.
З 1928 р. — контрактний старшина польської армії, служив у 13-му піхотному полку у м. Пултуськ. У 1938 р. закінчив польську Вищу військову школу. Брав участь у Німецько-польській війні, був у розпорядженні начальника 1-ї піхотної дивізії Легіонерів. З 09.09.1939 р. — помічник начальника етапів армії «Модлін». Був поранений. 17.09.1939 р. в районі м. Грубешів потрапив до німецького полону. Останнє звання у польській армії — майор.
У 1943 р. був одним із ініціаторів створення у складі вермахту Українського визвольного війська.
З 1950 р. жив на еміграції у США. Помер та похований у Балтіморі.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075 — Он 1. — Спр. 67. — С 60–61, Спр. 131. — С. 24; Оп. 2. — Спр. 44. — С. 10-зв. — 11; РГВИА. — Ф. 409. -Оп1. - п/с 187–095; Самутин П. Коротка історія штабової сотні VI-i" Січової стрілецької дивізії//Українське Козацтво. — № 36–37. — С. 27–31; Самутин П. «VI-та Січова стрілецька дивізія» та ін. статті// Вісті Комбатанта. — 1970. - № 3–4. С. 14–19; № 5. — С. 12–16; 1974. - № 1. — С. 22–37; № 2. — С. 21–28, № 3–4. — С. 15–22; № 5. — С. 33–41; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1983. — Ч. 1. — С 70–71. Самутин П. Організація українського війська за часів Української Держави у 1918//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1965. - № 4. — С. 6–16; № 5. — С. 10–15.
(22.10.1877-10.02.1918) — начальник штабу 1-го Українського корпусу військ Центральної Ради.
Закінчив Корочансько-Олександрівську гімназію, Одеське піхотне юнкерське училище (1897), вийшов підпоручиком до 136-го піхотного Таганрозького полку (Єлисаветград). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1904). Брав участь у Першій світовій війні, служив на штабових посадах в Одеській, Кавказькій та Іркутській військових округах. З 22.03.1909 р. — підполковник. З січня 1915 р. — полковник, в. о. начальника штабу 37-ї піхотної дивізії. З 15.10.1915 р — командир 15-го стрілецького полку. За Першу світову війну був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (21.02.1917, за бій 23.05.1916) та Георгіївською зброєю (26.02.1917, за бій 15.07.1916). Останнє звання у російській армії — генерал-майор.
Сафонів Яків, фото 1917 року (з приватної колекції Олексія Шереметьева)
З 30.08.1917 р. — начальник штабу 34-го армійського корпусу, який 18.07.1917 р. був українізований та перетворений на 1-й Український. 09.02.1918 р. разом з начальником корпусу Я. Гандзюком виїхав до Києва за розпорядженнями військового міністра. На околиці Києва був схоплений більшовиками. Розстріляний разом з Я. Гандзюком після відмови перейти на бік червоних.
Список Генерального штаба 1914. — СПб. — 1914. — С. 497; Список полковников 1914. — СПб. — 1914. — С. 1275; Список Генерального штаба 1917. — Петроград. — 1917. — С. 83; «Русский Инвалид». — Петроград. — 1917. - № 103; Кочубей В. Генерал Я. Г. Гандзюк//Военная Быль. — Париж. — 1966. - № 78. — С 1–5; № 79. — С. 17–21; Середа М. Сторінка з історії визвольної боротьби/Літопис Червоної Калини. — Львів 1931. — Ч. 11. — С. 15–17.
(23.11.1880-15.06.1942) — полковник Армії Української Держави.
Походив з дворян Полтавської губернії. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1901), вийшов підпоручиком до 5-ї артилерійської бригади (Житомир). У 1917 р. — ад'ютант командувача Київської військової округи. Останнє звання у російській армії — підполковник.
Сахно-Устимович Олександр, фото 1918 року (з приватної колекції)
Став одним із перших організаторів українського військового руху в російській армії. 08.03.1917 р. був обраний заступником голови наради вояків-українців київської залоги, на якій було засновано Український військовий клуб ім. Павла Полуботка. У квітні 1917 р. був переведений на посаду ад'ютанта командувача Одеської військової округи. У травні 1917 р організував та очолив 1-й Гайдамацький курінь, на базі якого восени 1917 р. було розгорнуто
Одеську Гайдамацьку бригаду військ Центральної Ради. З квітня 1918 р. — старший особистий осавул П. Скоропадського. За Гетьманату був підвищений до звання полковника.
У 1919–1920 рр. служив у Збройних Силах Півдня Росії та Російській армії П. Врангеля. З липня 1920 р. був приділений до цивільного управління Російської армії П. Врангеля як експерт з українського питання.
Восени 1920 р. номінально очолював т. зв. Катеринославський Повстанський Кіш Російської армії П. Врангеля, на чолі якого у 1921 р. прибув до Румунії та приєднав його до інтернованої там 2-ї Кулеметної бригади Армії УНР.
З 1921 р. жив на еміграції у Німеччині. Помер у Берліні. Похований на кладовищі Тегель.
РГВИА — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 299–136; Незабытые могилы. — Москва -2005. — Т. 6. — Кн. 1. — С 446; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии — Москва. — 2004. — С. 467; Слащов-Крымский Я. А Белый Крым 1920. -Москва. — 1990. — С. 187, 189, 190, 214; Янчевський М Зі споминів//За Державшсть. — Каліш. — 1930. — № 2. — С. 137–147; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма — Київ. — 2002. — С. 25.
(1.03.1875-28.04.1965) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Походив із дворян. Народився у с. Сологубівці Роменського повіту Полтавської губернії. Закінчив Орловський кадетський корпус, 2-ге Костянтинівське військове училище (1895), вийшов підпоручиком до 13-ї артилерійської бригади. У березні 1897 р. — листопаді 1898 р. у складі 13-ї гарматної бригади брав участь в експедиції на острів Кріт. З 14.03.1901 р. служив у 13-му летючому артилерійському парку. З 06.02.1904 р. — у 2-му мортирному артилерійському парку. З 09.10.1906 р. — офіцер-вихователь Суворівського кадетського корпусу. Капітан з 25.05.1907 р. З 21.10.1907 р. служив у 42-й артилерійській бригаді. З 03.09.1909 р. — у 44-й артилерійській бригаді. З 19.07.1914 р. — командир 5-ї батареї 42-ї артилерійської бригади. З 12.01.1916 р. — полковник за бойові заслуги. З 06.08.1916 р. — командир 2-го дивізіону 42-ї артилерійської бригади. Був отруєний газами 13.03.1917 р. З 01.10.1917 р. — помічник керуючого артилерійською частиною Особливої армії. З 16.11.1917 р. — т. в. о. керуючого артилерійською частиною. За Першу світову війну мав Георгіївську зброю (24.01.1917, за бій 29.07.1915) та всі нагороди до Святої Анни II ступеня з мечами та биндою.
Сварика Василь, фото 1919 року (ЦДАВОУ)
З 12.03.1918 р. — інспектор артилерії Окремої Запорізької дивізії Армії У НР. З 07.10.1918 р. — командир 11-го легкого гарматного полку Армії Української Держави. З 27.01.1919 р. — помічник командира 4-ї гарматної бригади Дієвої армії УНР. З 15.03.1919 р. — інспектор артилерії VIII коша Південної групи Дієвої армії УНР. З 26.03.1919 р. перебував у резерві старшин Дієвої армії УНР 23.05.1919 р. потрапив у Радзивилові до польського полону. 15.09.1919 р. повернувся до Вінниці у розпорядження штабу Дієвої армії УНР, помічник начальника Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР. З 13.10.1919 р. — т. в. о. начальника Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР. З 15.11.1919 р. — член ліквідаційної комісії ГАу. З 20.01.1920 р. — лектор Камянець-Подільської спільної юнацької школи. З 09.02.1920 р. — член організаційного комітету ГАУ Військового міністерства УНР. З 30.03.1920 р. — помічник начальника Артилерійської управи Військового міністерства УНР. З 06.07.1920 р. — т. в. о. начальника Артилерійської управи Військового міністерства УНР.