Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Наявність будь-яких перснів, окрім простої обручки, сигналізує про те, що чоловік, вочевидь, належить максимум до серединки середнього класу. Деякі пани з верхівки середнього класу та вищих ешелонів носять на мізинці лівої руки перстень-печатку з вигравіюваним фамільним гербом. Одначе, часто таку прикрасу полюбляють і претензійні середнячки, тож індикатор з печатки такий собі. Якщо перстень-печатка не на мізинці і на ньому замість герба вигравіювані ініціали — це надійна ознака низів середнього класу. Краватка — ще надійніший показник. Крикливі краватки їдких кольорів із візерунком вирвиоко (особливо зі смішними малюночками та мультяшними персонажами) — це нижчий клас; однотонні краватки (особливо пастельних кольорів або ж яскраві та / або блискучі) — це у кращому випадку впевнений середній клас; верхівка середнього класу та вищі кола обирають краватки спокійних, зазвичай темних, кольорів з дрібним акуратним візерунком.
Я граю чесно, тож признаюся, що мені рідко, — а то й ніколи, — не вдається визначити класову приналежність «окостюмлених» чоловіків лише за одягом: мені доводиться хитрувати і придивлятися до мови тіла або ж підглядати, яку вони читають газету (тільки чоловіки із робочого класу, у що б вони там не були вбрані, сидять у громадському транспорті, широко розставивши ноги; рідко хто з верхівки середнього класу читає жовту пресу, принаймні на людях).
Буденний одяг трохи промовистіший за костюм — і у фізичному, і в класовому сенсі. Він дарує більше свободи і різноманіття, тож чоловіки можуть проявити себе. Проблема в тому, що свобода вибору в одязі — без правил та костюму-в’язниці — спонукає дорослого англійця одягатися препаскудно. Переважна більшість позбавлена смаку від природи і, треба визнати, не має бажання стильно одягатися. Та що там казати, назвавши чоловіка стильним або хоча б добре вбраним, можна добряче похитнути його маскулінність. Добре вбраного чоловіка одразу можуть запідозрити у нетрадиційній орієнтації. Англієць прагне одягатися правильно та відповідно, але тільки тому, що не хоче виділятися із загалу і привертати до себе увагу. Він просто хоче бути як усі, нічим не вирізнятись серед непомильно гетеросексуальних самців. І всі чоловіки, як наслідок, виглядають як один: якщо вони не в робочому обладунку із костюма та краватки, то вони точно вбрані у нічим не примітний і нічим не особливий спецодяг на щодень — джинси та футболку чи светр або штани та сорочку чи джемпер.
Гаразд, я цілком усвідомлюю, що всі футболки різні і штани штанам не пара. Логічно, що має бути якийсь спосіб вловити класові сигнали поміж різноманіття стилів, тканин, брендів і т. д. І таки так — спосіб є. Але це дуже складно. (Це я не нюняю, не подумайте. Ну, гаразд, нюняю: я просто хочу, щоб ви знали, скільки сил я на це все кинула, а скільки чоловіків кинули на мене оком — коли неправильно інтерпретували мої спроби розгледіти марку їхніх штанів.)
Класові правила буденного чоловічого одягу базуються на більш-менш тих самих основоположних принципах, що й правила жіночого одягу, за винятком надто барвистого вбрання, яке в жінок є ознакою приналежності до нижчого класів, а в чоловіків — це сприймають як клоунаду. Принцип «блискучий нейлон versus натуральні тканини» працює як для жінок, так і для чоловіків, однак у випадку з чоловіками він не дуже допомагає визначити класову приналежність — чоловіки всіх класів уникають блискучих штучних тканин, адже це «фемінно» і «незручно». У робітників сорочки можуть бути не чисто бавовняні, та на око складно визначити, чи сорочка без синтетики — не будеш же перевіряти на дотик, мацаючи рукав сорочки.
У чоловічому, точнісінько, як і в жіночому, одіжному етикеті рівень оголеності тіла зворотно пропорційно залежить від соціального становища. Незастібнута на грудях сорочка — це нижчий клас, і чим більше ґудзиків розстібнуто, тим нижче місце на класовій драбині посідає чоловік (а якщо ще на грудях видніється ланцюжок чи медальйон, то сміливо опускайтеся ще на десять щаблів нижче). Навіть оголеність передпліч є дуже показовою: старші чоловіки з верхів надають перевагу сорочкам з коротким рукавом, а не футболкам — вони нізащо, хоч би яка спека стояла, не вийдуть з дому в жилетці чи майці. Жилетка та майка — це одіж виключно робочого класу. Голі груди, виставлені на показ ще десь окрім пляжу чи басейну, — це безпомильна ознака низів робочого класу.