Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Діти та підлітки з середнього класу здебільшого одягаються простіше і стриманіше, аніж молодьож робочого класу. І «трейсі», і «саскії» можуть одягнути футболку та штани модного крою та форми, але Саскія обере ті, що пошиті із простої та натуральної тканини. Принаймні це стосується вбрання на день. Класові індикатори помітити непросто. Саскія та Трейсі роблять закупи в одному й тому ж мережевому магазині одягу, навіть можуть купувати ті самі речі, але вони по-різному їх комбінують і по-різному носять. В обидвох може бути коротенька джинсова курточка з Topshop, але Трейсі до неї одягне чорні штанці — обтислі і трохи блискучі, нейлонові або з лайкрою — і взує чорні туфлі на платформі. Саскія ж підбере до куртки вельветові штани, чоботи і закутається у великий м’який шарф. З невідомих мені причин молодь, що належить до середнього класу та верхів суспільства, набагато частіше кутається у шарфи і назагал тепліше одягається у холодну пору. Кевін і Трейсі ніби навмисно хочуть мерзнути: січневого вечора вони йдуть гуляти у шкіряній курточці на футболку (це Кевін) і міні-спідниці та тоненьких блискучих колготках (це Трейсі). Особливо часто таких не по погоді вбраних мальків можна побачити на Півночі.
Гроші тут ні до чого — ціна одягу не дуже надійний орієнтир у визначенні класової приналежності. Одяг «саскій» та «джеймі» не дорожчий за гардероб «трейсі» та «кевінів» — і в тих, і в інших є дорогі «дизайнерські» речі. Але знову-таки є ледь помітні відмінності: молодь — і хлопці, і дівчата — з робочого класу, обираючи «дизайнерський» одяг, надає перевагу брендованим речам — із помітним та показним логотипом. Хід думок такий: який зміст купувати светр Calvin Klein чи Tommy Hilfiger, якщо ніхто не знатиме? Вищі кола та аристократи скептично ставляться до логотипів-вирвиоко і вважають їх вульгарними.
Все ще сумніваєтесь? То погляньте на волосся. Волосся — це досить надійний класовий індикатор. Зачіска Трейсі, скоріш за все, виглядатиме «акуратніше», доладніше і загалом менш натурально, аніж хаєр Саскії. Трейсі заповзятіше користується лаком, фарбою та гелем для волосся. Майже всі школярки (з верхівки середнього класу і аж до вищого кола) з приватних шкіл не заплітають волосся. Воно в них блискуче і довге, щоб можна було постійно і майже механічно відгортати від обличчя, поправляти, ховати за вуха, закручувати недбало у ґульку чи збирати у хвостик, а тоді знову розпускати по плечах. Перебирання волосся — це такий собі характерний ритуал дівчаток з приватних шкіл. Серед дівчат з робочого класу такого не побачиш.
Стриманіший та природніший зовнішній вигляд юнаків та юначок із середнього класу лише частково обумовлений тиском класово-стурбованих батьків. Діти та підлітки в Англії не менше за батьків переймаються класовими питаннями: хоч деякі «джеймі» та «саскії» з середнього класу в знак протесту і мають в арсеналі «прості» речі та прикраси, але здебільшого вони сноби в питаннях одягу і дбають, щоб «відповідати» своєму класові. Батькам, може, й невтямки, але вони насправді не хочуть зливатись із «гопотою з неблагополучних районів». Вони навіть придумали спеціальні кодові назви на означення простацької манери одягатися, як-от «трейсі-дівки», «гаррі», «грубзи» і «кевіни» (останніх скоротили до «кевс»). А «гаррі» рекошетять та називають «гламурних» діток «камілами», «генрі-сренрі» і «словнами», не маючи ані найменшого бажання до них уподібнюватися. Зауважте, що прізвиська — не самоназви: молоді люди про себе ніколи не скажуть «кевз» чи «каміла».
Хлопчики та дівчатка, ті свідоміші, з середнього класу, соромляться визнавати свій снобізм і під час інтерв’ю зі мною не дуже охоче зізнавалися, що користуються такими снобськими термінами. Коли розмова торкалася класових питань, не обходилось без нервового сміху. Дівчинка з верхівки середнього класу зізналася, що марила доволі дорогою прикрасою, аж поки не зауважила, що вона навдивовижу популярна серед перукарок. «І мені одразу перехотілося, — як вона висловилася. — Я знаю, що так негарно, що це по-снобськи, але я нічого не можу з цим вдіяти: якщо вони це носять, то мені вже не дуже подобається». Її мамуся, яка хвилювалася через «простацький» вигляд дитинки, неодмінно зраділа б, що дитятко таки вдалося у маму.
Незважаючи на те, що питання класової приналежності турбує молодих англійців більше, аніж вони здатні визнати, по-справжньому їх діймає не ярличок із номером класу, пришпилений до вбрання, а страх скидатися на «мейнстрім». Сказати, що чийсь смак в одязі, музиці чи ще в чомусь «мейнстрімний» — це зневага, а в певних колах — навіть груба образа! «Мейнстрім» — це антонім до поняття «крутий», яким молодь виражає своє захоплення. Існує чимало визначень поняття «мейнстрім». Якось я разом з молодими меломанами вивчала список клубів та танцполів із списку журналу «Time Out», — вони мені розповідали, які клуби «круті», а які «мейнстрім». У деяких випадках, поняття «мейнстрім» використовували на позначення всього, що не відповідало категорії «андеграунд»: здебільшого молоді люди вважали «мейнстрімними» всі клуби, що потрапили до списку «Time Out», a «крутими» — ті, про які слава ходить з уст в уста.