Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Про соціальний статус дорослих англійок свідчить також міра оголеності: оголеність декольте зворотно пропорційна суспільному становищу жінки — чим глибше декольте, тим нижчий її соціальний статус (це стосується денного вбрання, коктейльні та вечірні сукні можуть бути відвертішими). У жінок середнього віку (і старших) правило поширюється і на передпліччя. І ще явною ознакою низів є затісний, обтислий одяг, який липне до валочків жиру на спині та животі. Жінки з класової верхівки теж мають валочки жиру, але вони їх вміло приховують під правильно підібраним одягом вільного крою.
Класові правила, що стосуються ніг, не такі чітко визначені, оскільки є два ускладнюючі фактори, а саме — мода і стан ніг. Жінки з низів робочого класу (а також nouveaux-riches з робочого класу) люблять одягати коротенькі спідниці, і їм байдуже і до моди, і до стану ніг. А «поважні» жіночки з верхів робочого класу, низів і середини середнього не виставляють ноги напоказ, навіть якщо це дозволяє і мода, і стрункість ніг. Молоді модниці — але виключно власниці струнких ніжок — з вищих прошарків суспільства можуть собі дозволити коротший поділ сукні. Верхівка середнього класу та аристократи вважають товсті ноги, а особливо товсті щиколотки, не лише некрасивими, а ще гірше — ознакою робочого класу. Міф про те, що всі панночки з вищого суспільства мають елегантні ніжки та делікатні щиколотки, живиться тим, що товстоногі жінки, зазвичай, завдають собі клопоту ті ноги не демонструвати.
Отож якщо вам трапиться товстонога англійка у короткій спідниці, то вона, скоріш за все, з робочого класу, а от струнконога у міні — може бути або з самих верхів, або з самих низів соціальної драбини. У такому випадку слід придивлятися до підказок, які я описала вище — глибини декольте, валочків жиру, виставлених на показ, макіяжу, допасованих кольорів та аксесуарів, блискучих тканин та святкової мішури, прикрас та взуття. На всі ці підказки можна орієнтуватися, приглядаючись і до робочого одягу, костюмів тощо, і до повсякденного вбрання. Може, з 1950-х дрес-код англійців та класові індикатори за одягом й справді стали менш офіційними і явними, але було б безглуздо стверджувати, що тепер за одягом годі визначити класову приналежність. Без сумніву, зараз це складніше, але маємо вдосталь підказок! Все просто, коли нарешті починаєш розуміти, наскільки по-різному уявляють собі категорію прекрасного верхи та низи суспільства. А різні уявлення про неохайність ще більше прояснюють ситуацію!
В особливо каверзних та межових випадках, коли класові відмінності у вбранні не «зчитуються» з першого погляду, щоб визначити соціальне становище англійки, доведеться зосередитися на навколоодіжних аспектах, до прикладу: як хто ходить на закупи і хто як говорить про одяг. Радісно і охоче визнають, що купили одяг в секонд-хенді, виключно англійки з вищих за середній класів. Серед підлітків та молоді правила, щоправда, дотримуються не так строго, адже полювання на модні речі за копійчану ціну вже стало крутим хобі — його популяризують глянцеві журнали і супермоделі, що походять з робочого класу. Тільки пані з верхівки та з низів суспільства зізнаються, що купують одяг у «Oxfam», «Cancer Research», «Sue Ryder» чи «Age Concern shops»[71], а розповідати про це в деталях здатні лише жінки з вищих класів. Пані з верхівки середнього класу радісно кружляє і демонструє всі приваби спіднички, купленої на секонді, при тому в передчутті, що ви похвалите її винахідливість, ощадливість, чарівливу неординарність, богемність та відсутність снобізму, коли тріумфально оголосить, що купила її «всього за чотири п’ятдесят у “Оксфамі”!»
Буває й так, що у пані насправді сутужно з грошима, та вона добре знає, що питання класу ніяким боком не стосується фінансів, тож вона не соромиться визнати скруту. Однак, здебільшого пані з вищих кіл, які цілком можуть собі дозволити придбати новий одяг, купують його у благодійних магазинах та на секонд-хендах з принципу (не зовсім, правда, ясно, що це за принцип). А тоді вихваляються покупками. Та маймо крихту співчуття: так жінки можуть одним махом оминути два правила — скромності та табу на розмови про гроші. І як тут не шаленіти у процесі, еге ж? Захват від секонд-хенду не зрозуміти жінкам з нижчих щаблів соціальної та фінансової драбини — вони скуповуються у благочинних магазинах з насущної потреби і не відчувають при цьому ані гонору, ані соціальної втіхи, навіть навпаки — багато хто вважає це принизливим. На диво, гордо зізнаючись у покупках на секонді, пані з верхівки середнього класу, які дбають про статус, неохоче визнають, що купують одяг у великих мережевих магазинах на кшталт «Marks&Spencer» (за винятком хіба що спіднього, базових чоловічих футболок та джемперів), «British Home Stores» та «Littlewoods» (у жодному з них не можна купувати навіть трусів!). Якщо ж вони таки купують у «Marks&Spencer» щось суттєвіше, як-от жакет, то зазвичай не стрибають на радощах і не тішаться, що гарно зекономили. Подрузі, яка висловить захоплення обновкою і поцікавиться, де таку можна купити, вони відповідають приблизно так: «Не повіриш, у M&S!» І це обов’язково має бути сказано високим, здивованим голосом, так ніби вони й самі не вірять. Подруга відповідає таким же вкрай зачудованим тоном: «Та ти що! Справді!?» (У їхніх дочок підліткового віку може відбутися розмова за схожим сценарієм, але про ще дешевші мережеві підліткові магазини, наприклад, «New Look» та «Claire’s Accessories».)