Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Утім, він залишався абсолютно безпомічним. Почувався точнісінько так само, як у школі, потрапивши до рук якомусь старшому хлопцеві. Малим він відбивався від сильнішого, поки його власна сила не зникала і він раптом не відчував, що став цілком безпомічним — Кері пам’ятав ту дивну млявість, що наче паралізувала кінцівки і не давала можливості поворушитися. Він заклякав, наче мрець. А тепер знову відчув таку саму слабкість. Філіп кохав цю жінку так, як ще ніколи раніше. Він не зважав на недоліки її зовнішності й характеру, здавалося навіть, що їх він теж покохав, принаймні вони йому не заважали. Хлопець наче більше не володів собою, він відчував, що його захопила якась сила і штовхає його проти власної волі, всупереч власним інтересам. Філіп ненавидів ці кайдани, адже так любив свободу. Він глузував із себе, згадуючи, як часто мріяв про всеохопну пристрасть, і проклинав себе за те, що піддався їй. Намагався згадати, із чого все почалося; нічого б не сталося, якби він не зайшов до кафе з Дансфордом. Він сам був у всьому винен. Якби не його дурнувате марнославство, він би ніколи не звернув увагу на цю невиховану шльондру.
Хай там як, але те, що сталося сьогодні ввечері, поклало цьому край. Якщо у нього залишилася ще хоч крапля сорому, назад він не повернеться. Філіпові відчайдушно хотілося позбутися принизливого і ненависного кохання, що заволоділо ним. Слід було заборонити собі думати про неї. Мине трохи часу — і біль стихне. Філіп подумки повернувся в минуле. Невже Емілі Вілкінсон і Фанні Прайс так само страждали через нього, як він страждає тепер? Хлопець відчув, як усередині заворушилося сумління.
«Я навіть не знав, на що це схоже», — пробурмотів він собі під ніс.
Спав Кері дуже погано. Наступного дня була неділя, і він займався біологією. Сидів перед розгорнутою книжкою, промовляв уголос слова, щоб зосередитися, але не міг запам’ятати жодного терміна. Його думки щомиті поверталися до Мілдред, і він дослівно повторював їхню сварку. Доводилося змушувати себе повернутися до підручника. Потім Філіп вирушив на прогулянку. Вулички на південь від Темзи і в будні були досить брудні, але енергія перехожих, що поспішали навсібіч, додавала їм убогої жвавості; але в неділю крамнички були зачинені, дорогою не гуркотіли візки, навколо панувала тиша і пригніченість, і все навкруги виглядало невимовно похмуро. Він боявся, що цей день ніколи не закінчиться, але так стомився, що спав міцно, а в понеділок прокинувся, налаштований зажити новим життям. Наближалося Різдво, і чимало студентів поїхали на зимові канікули посередині зимової сесії за місто, але Філіп відмовився від дядькового запрошення завітати до Блекстейбла. Своє рішення він пояснив тим, що наближалися іспити, але насправді не хотів розлучатися з Лондоном і Мілдред. Він так занедбав навчання, що тепер мусив за два тижні вивчити все, на що програмою передбачалося три місяці. Кері серйозно взявся до роботи. Не думати про Мілдред щодня ставало дедалі простіше, і він вітав себе з тим, що має такий міцний характер. Страждання більше не були такими гіркими, але ще спричиняли біль, схожий на той, який може відчувати людина, що впала з коня і нічого не зламала, але вкрилася синцями і продовжує тремтіти. Виявилося, що Філіп уже може з цікавістю обдумувати свій стан, у якому перебував кілька останніх тижнів. Вивчення власних почуттів захоплювало і навіть трохи розважало. Більш за все його вразило те, як мало за таких умов важить думка; уся його філософська система, яку він розробив і якою так пишався, анітрохи не допомогла. І це збивало з пантелику.