Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
Я обрав перший варіант — ганебно відступити.
Ви можете мене осуджувати скільки завгодно, але мені вже було досить бійок. До того ж інцидент стався на території бази, тому прямо звідси я збирався піти до Еліс.
Спопеляючи кривдника поглядом (це єдина зброя, що була у мене в наявності), я мовчки позадкував, закриваючи спиною дівчат. Збагнувши, що справа зайшла надто далеко, курсанти за столом замовкли, але ніхто не рушив із місця.
— Ви чого язики в сраку позапихали?! — несподівано закричала на них Трейсі. — Невже ніхто не заступиться?!
«Засранці» мовчали.
Кавун правильно оцінив свою перевагу.
— Та я всього-на-всього хотів запросити твою подружку на побачення! А вона одразу почала на мене кидатися!
— Він хотів мене лапати! — крикнула Франческа й знов заплакала.
Ми продовжували відступати до виходу. Раптом поряд зі мною, пліч-о-пліч, став Колін, посиливши оборону.
— Та чого ви! Я її тільки трошечки обняв! Теж мені недоторка! Не будь така сердита, кицю, це погано для здоров’я! — крикнув нахаба і вилаявся: — От сучка!
І тут мене прорвало. Я стис кулаки й видав довгу тираду, де цензурні були тільки займенники. Я згадав усі лайливі англійські слова і, рясно мішаючи їх із російськими матюками, сказав покидькові, що я думаю про нього, про його кінцівки та інші частини тіла, а також куди і як надовго має відбути він і його близькі родичі. Франческа підсилила мою недипломатичну ноту середнім пальцем.
Наш демарш спрацював як спусковий гачок. Кавун почервонів і кинувся на нас. Між нами було всього кілька метрів — і я тільки й устиг, що крикнути через плече дівчатам: «Тікайте!» Мене заспокоювала тільки присутність Коліна, який теж став у оборонну позицію. Бійка була невідворотна, як раптом збоку від нас, із-під буфетної стойки, описуючи широке півколо, вилетіла чиясь крихітна ніжка, взута у чорний блискучий черевичок. Пролетівши з солідною швидкістю назустріч військовому черевику на високій шнурівці, ніжка вдарила його точно в ту мить, коли він мав відриватися від підлоги, зачепила й потягла вгору. Це була не підніжка. Це була справжня, грамотна підсічка. Це була наша Джой.
Широко махнувши руками, наче півень крильми, парубійко рухнув униз. Усе відбулося швидко — Джой фактично вибила з-під нього опору, і він з усією силою, що була спрямована на нас із Коліном, кинув себе на підлогу. Нападник навіть не встиг виставити руки вперед — удар прийшовся прямо в обличчя. Ми почули смачне чвакання, і кавун верескнув.
Він лежав біля наших ніг і намагався встати. Ніс і губи були у крові. Дивно, але я не відчував жодного співчуття. Це зараз мені трохи соромно за свій вчинок, але тоді я нахилився до нього й дуже тихо сказав: «Дарма ти, сучий сину, з нами зв’язався. Присягаюся, я перетворю твою службу тут на цілковите пекло. Запам’ятай це, виродку!» Справді. Ніколи так не робіть.
Ми сиділи в нашому кабінеті, і настрій у нас був гірший за ніякий. Франческа рюмсала. Трейсі злилася, Колін пив воду, як верблюд у спеку, а Джой бурмотіла щось собі під ніс.
— Чессіно, ти як? Заспокоїлася вже? — я присів перед нею навпочіпки.
— Угу…
— Ну годі. Ось на тобі шоколадку.
— Дякую тобі, caro mio, за все!
— Подякуй ще й Трейсі, Колінові і Джой.
— Ви справжні друзі! Дякую!
— Треба йти до Еліс.
— Навіщо? — Франческа перестала рюмсати. Заплаканими очима напарниця запитально подивилася на мене.
— Ми повинні повідомити відділ персоналу, що за херня тут коїться. Це серйозний інцидент, він стався на території бази, тож ми мусимо доповісти!
— Нас виженуть!
— Франческо! — я, й так уже на нервах, почав злитися. — Не говори дурниць! Це хіба ми руки розпускали?! Ти не підеш — я піду!
— Я піду… — пробурмотіла Франческа. — Якщо ти підеш, то й я піду.
— Я з вами, — сказав Колін.
— І я із вами піду! Я була від початку! — Трейсі рішуче встала.
— І я… — почала було Джой, але я заперечив:
— А ти не підеш!
— Чому?
— Джой, ну де ти бачила, щоб таємну зброю світили одразу ж після її застосування?
— Але ж це я його завалила!
— Ти. І тим самим нас усіх врятувала! Але Еліс не обов’язково про це знати. Якщо вона спитає, яким чином цей покидьок розквасив собі пику, то ми брехати не будемо. А як не спитає, то будемо вважати, що він, бідолашний, просто перечепився.