![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Привид З Майбутнього, — мовила Дана, не втримавши належного тихого тону розмови, — ця погань вважає, що наше майбутнє має стати таким. З канчуками і рабами…
— Але, — сказала Владимира, — оскільки в Ельбері немає рабства, то ці незмінені мали отримати волю, тільки-но ступивши на землю Краю…
— О, — мовив Влад, — наші закони для людей і дивних… Не для божевільних… Дійсно, у нас немає рабства, і жоден ельберієць не може назвати рабом іншого. Я можу назвати лише два випадки, коли… Один кругловухий, один дивний… Людину звали Борут Шемків, і був він родом з Зелеміню. Другий — квітанець, а чи данаділець пан Вербинський. Обох визнали несповна розуму. Але ж в Ельбері немає закону щодо прав рабів — іноземців, а в купчій означено, що ці кедаги є майном пана Драгана… Суддя відіслав обох покручів до мене разом з цією справою… і майном…
— Пане Влад, ви визнали їх божевільними? — спитала Дана, — я маю на увазі хазяїв майна?
Половина обличчя Влада Парда викривилася в гіркому усміху.
— Одним Богам відомо, — сказав він, — як мені хотілося наказати моїй варті порубати на шмаття цю парочку… Бо обидва панки, безо всякого сумніву, є божевільними, як гієни з південних островів під час тічки. Але… Я маю стежити за точним виконанням законів, і тому… Доказів їхньої вини немає, решта челяді свідчить, що хлопчина-кедаг зірвався в провалля на гірській дорозі. Хоча чутка про вбивство пішла таки від слуг. Я відправив обох рабовласників до Боговлади, на розсуд Повелителя, а майно відібрав згідно закону про негідне обходження з тваринами. Тепер маю на руках з десяток незмінених істот, з якими достеменно не знаю, що робити. Досвід говорить мені, що звільнений незмінений раб замість вдячности або не знає, що робити зі своєю волею, або ще й намагається ткнути визволителю у спину ножа.
Дана зітхнула ледь розчаровано. Вона-то сподівалася, що, згідно закону про божевільних, у списку яких були ґвалтівники, свідомі вбивці з вигоди чи жорстокості, ті, котрі намагалися відібрати волю у співітчизника, а також ті дивні, котрі не змогли вийти зі стану бойового шалу, і ставали небезпечними для оточуючих, пан Лемпарта вже страчено потиху в якомусь куточку Ігворри. Разом з отим його гидким родичем. Але ж правду мовлять, що дурням щастить — у законі дійсно не було сказано, що можна визнати божевільним того ельберійця, котрий надумав купити незміненого раба.
«Сподіваюся, — подумала дівчина, — що Повелитель звелить розглянути поправку до закону… Яка жаль, що право не має зворотньої сили…»
— Отож, миле жіноцтво, — завершив Влад свою трохи задовгу оповідь, — повернемося до того, з чого ми почали… Ніколи не можна все виправдовувати коханням. Особливо на вершинах влади і сили… Тому я хочу теж дещо порадити панні Дані… Нехай вона зовсім не фарбує миле личко, бо й так є гарною, і ходить у штанях, бо так почуває себе краще, але не гнівить Повелителя і прислухається до його слів. Вогнедан нині замкнувся в своїй кривді, і буде чинити батькові спротив з будь-якого приводу, але панна… О, панна має бути мудрішою за свого коханого… Саме такими є мої Ясмина з Мальвою. Мудрими… А от мені свого часу не вистачило мудрости… Все, моя панно, можна вирішити, не йдучи пробоєм і не кидаючись у безодні спротиву. Варто лише трохи вичекати, або перечекати…
Отож до столиці Дана вирушила з підновленим запасом суконь, хоча Вогнедан запевняв, що все придбає їй на місці, з гарнесеньким ножем-запоясником, дарунком пана Влада і повною головою різноманітних напучень.
Вогнедану вона не насмілилася оповісти про історію з Лемпартом, знаючи, що принц ненавидить напівкровного, власне, якщо можна назвати зненавистю ту холодну лють, яка огортала коханого при вигляді свого неприятеля. Але порадилася з Воїславом, котрий прийняв почуте до відома і сказав задоволено:
— Якщо почвару не засудять, то відправлять назад до Зелеміню. Принаймні, воно не буде навертатися нам на очі.
Одного разу лишень стало сумно Дані — коли гори, чомусь споконвіку прозвані чорними, але які насправді є синьозеленими, з окутаними хмарами верхами, зникли за обрієм.
Вона була в долинах Данаділу… А там, у Чорногорі, зостався батько, добра пані Лаванда, фортеця Лелег, відважний пан Трембич, приязна родина Пардів, княжич Владияр, який колись їй подобався, і на якого нині вона дивилася лише як на брата…