![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Мені цікавіше, — засміявся Воїслав, — навідувати її в години відпочинку…
— А взагалі, - закінчив Вогнедан, — тепер, коли я є вільним, я не хочу покидати фортецю. Тут моє життя, принаймні, має сенс.
Другого листа привіз посланець князя Влада разом з запискою від самого князя. Листа було запечатано державною печаткою і стояло в ньому лише три слова: «Наказую повернутися. Святослав.»
Влад написав трохи більше від друга своєї юності. Він сповіщав, що Повелителю погіршало зі здоров’ям, а те, що коїться нині на північному кордоні, не може не непокоїти правителя. Князь Чорногори радив Вогнедану виїхати негайно і якось владнати стосунки з батьком.
— Тут уже нічого не вдієш — треба їхати, — мовив принц, — а жаль…
Жаль розлучатися з приятелями було всім родогорським воякам і навіть пану Богудану Змію. Принаймні, сотник виголосив на прощальному бенкеті коротку промову, в якій мовив, що для нього було великою честю намагатися зробити воїна з сина Повелителя. Що ж до княжича Ведангського, то він, Богудан, може сказати лише одне — легковажність дуже часто приводить до біди.
А потім Вогнедан взяв флейту і заграв. Розчулено слухали його чорногорці, знаючи, що довго ще не почують музики у такому виконанні. Оповіді про Принца Яблуневого Саду дійшли й до Родогори, і молоді воїни нині щиро дивувалися тому, що Принц Зі Столиці зовсім не є таким уже розпещеним вельможею, як за нього оповідали в Ігворрі.
Своєму приятелеві Ратиславу Летичу Вогнедан залишив вірша, написаного з вишуканою простотою поруч з власною замальовкою гірського краєвиду:
«Якщо і варто жить на цьому світі,
То саме тут,
Де сивиною хмар
Гірські вершини
Повсякчас покриті.»
— Через півсотні років, — мовив розчулено пан Ратислав, — старий Летич, як мене тоді називатимуть, буде усім показувати малюнок, підписаний рукою Повелителя Вогнедана…
— О, не варто…, - озвався Вогнедан, — можливо — вигнанця Вогнедана…
— Мій принце, — мовив Летич підбадьорливо, — вся залога вважає, що вас недарма пробачено так скоро… Напевне, несправедливість з’ясовано, і тому…
Принц лише зітхнув і стис, за ельберійським звичаєм, не долоню а зап’ясток Ратислава. Поруч Воїслав прощався з паном Барткевичем, якому тільки-но подарував свою дорожню гітару.
— Гарний інструмент, — сказав, — на добру пам’ять… Ти чудово граєш, Ростиславе…
— Сумно нам буде без вас, — зітхнув гірський дивний, — дам вам, княжичу, добру пораду… Викличте у Боговладі якогось лиходія на поєдинок, перемагайте і повертайтеся до нас…
— О, — засміявся Дракон, — вельми вдячний… Чому б ні?
Пані Гордана зронила сльозу, коли Веданг заїхав до неї востаннє і подала коханому невеличкого сувійчика, на якому було її рукою написано нехай і не дуже вишукано, зате щиро:
«Для чого вибрав весну для розлуки?
Востаннє бачити того,
Кого люблю,
О цій порі —
Чи є ще гірша мука…»
Втім, Веданг запевнив свою подругу, що пришле за нею і вона житиме в одному з передмість Боговлади, куди він і буде навідуватися час від часу. Оскільки Дракони славились не тільки своїм джиґунством, але й шанобливим ставленням до своїх подруг, пані Гордана сповнилася надій і подальше прощання у них з Ведангом було сповнене не тільки сліз, але й більш приємних речей.
Дана вирішила таки поїхати до Боговлади опісля довгих роздумів. Спершу вона хотіла повернутися до батька Лелега, і очікувати у Чорногорі дня, коли принц пришле за нею челядинців. Вогнедан же переконував її їхати негайно разом з ним.
— Воїславова Гордана, — говорив він до дівчини, — все таки є подругою Дракона. Якщо він і візьме її згодом до свого дому, то вона буде наступною за рахунком, опісля його майбутньої дружини і, можливо, навіть не однієї. А ти є моєю Першою, і хто зна… Я візьму собі ще одну дружину лише в тому випадку, коли ми не матимемо дітей встановлений законом час.
— А де я там житиму? — спитала Дана насмішкувато, — теж у передмісті?
— Я пошлю листа до Боговлади, — відповів юнак, — і звелю опорядити покої поруч зі своїми… Це, власне, і є покої Першої дружини. Ти не хотіла жити в палаці, але це єдиний шлях підтримати твій статус…
-
— А що скаже Повелитель? — сказала Дана несміливо.
— О, — всміхнувся Вогнедан, — ти не маєш цим непокоїтись. За все відповість твій «дух водоспаду»… До речі… Мені його не вистачатиме, нашого Літавця…